Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Гаманка О.І.

Головчук С.В.

Мойсюка М.І.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку І.М.

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 13 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, Овруцького районного центру зайнятості про стягнення компенсаційних виплат, -

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, Овруцького районного центру зайнятості про стягнення компенсаційних виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 березня 2003 року по 28 лютого 2006 року. Також просила суд зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації прийняти для перерахування на рахунок Овруцького районного центру зайнятості платіжні документи на виплату їй компенсаційних виплат.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 28 квітня 2006 року позов задоволено частково.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 13 листопада 2006 року постанову суду першої інстанції скасовано, у справі ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Житомирської області від 13 листопада 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач являється потерпілим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення потерпілого від аварії на ЧАЕС 4 категорії, працює у зоні гарантованого добровільного відселення, а саме: в м. Овруч, Житомирська область; проживає в с. Сташки Овруцького району, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю; отримує на себе та свою доньку щомісячну грошову допомогу, передбачену статтями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач працює на території гарантованого добровільного відселення, а проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, то відповідно до статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має право на виплати визначені цим Законом та кратним розмірам мінімальної заробітної плати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Статтями 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у відповідній редакції) передбачено виплату відповідних компенсації та грошової допомоги кратних мінімальній заробітній платі.

Встановлений у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України N 836 (836-96-п) розмір доплат та компенсаційних виплат протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати за відповідні роки, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що в період з березня 2003 року по грудень 2005 року законодавець не вносив до них змін, які встановлюють інші, крім мінімальної заробітної плати критерії нарахування виплат, або обмежують їх розмір.

Що ж стосується компенсаційних виплат за 2006 рік, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) зупинено на зазначений рік виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати та надано право Кабінету Міністрів України у 2006 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, вихідними критеріями обрахунку спірних сум виплат виступали розміри мінімальної заробітної плати, які встановлювались спеціальними законами (у 2003 році) або Законом про Державний бюджет на відповідний рік (2004 - 2005 роки). Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тільки стаття 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13 грудня 2001 року містила застереження Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Судами встановлено, що на реалізацію положень статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу виплачувались суми відповідно до розмірів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 р. № 836 (836-96-п) .

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 159 КАС України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір щодо виплати позивачу передбачених законом сум, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статті 2 КАС України та частини третьої статті 159 КАС України не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах.

Зокрема, суди не з'ясували, до відання кого з суб'єктів владних повноважень входить обов'язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Крім цього, суд першої інстанції не звернув уваги та, відповідно, не дав належної оцінки обставинам справи відповідно до положень статті 99 КАС України, частиною 2 якої встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального закону, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи і призвели до її неправильного вирішення, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 28 квітня 2006 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 13 листопада 2006 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.