Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним рішення, -

У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради № 160 від 29.08.1997 року йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,22 га., яка знаходиться біля будинку АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради № 136 від 10.10.2001 року вказане рішення виконавчого комітету № 160 було відмінено у зв'язку із технічною похибкою при визначенні розміру земельної ділянки, що підлягала передачі у приватну власність, а земельну ділянку площею 0,22 га. розділено порівну між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради № 164 від 15.11.2001 року відмінено рішення цього ж виконавчого комітету № 136 та вилучено із користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га. для передачі її ОСОБА_3 для обслуговування 1/2 частини житлового будинку згідно санітарних норм.

Рішенням Димерської селищної ради № 143-14-ХХІV від 14.03.2005 року скасовано рішення виконавчого комітету Димерської селищної ради № 160 від 29.08.1997 року та залишено в користуванні ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15 га.

Посилаючись на протиправність вилучення у нього частини земельної ділянки, ОСОБА_1 після уточнення і доповнення позовних вимог просив визнати недійсним рішення Димерської селищної ради № 160 143-14-ХХІV в частині вилучення у нього 0,045 га. землі та надання йому у користування земельної ділянки площею 0,15 га., зобов'язати відповідача передати у власність земельну ділянку площею 0,1965 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, затвердити матеріали технічної документації по складанню Державного акту на право приватної власності на землю із видачею такого акту, а також стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 836,79 грн. та 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Димерської селищної ради № 160 143-14-ХХІV в частині вилучення у ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,045 га. та надання йому у користування земельної ділянки площею 0,15 га.

Зобов'язано Димерську селищну раду передати позивачу у власність земельну ділянку площею 0,1965 га, затвердити матеріали технічної документації із землеустрою району по складання Державного акту на право приватної власності на вказану земельну ділянку, видти Державний акт та зареєструвати його.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити в нове, яким задовольнити його позов повністю.

Відповідач Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області надав заперечення на касаційну скаргу Державної виконавчої служби Полтавської області, в яких заперечує проти задоволення цієї касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість.

Третя особа - ОСОБА_3 також подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

безсторонньо (неупереджено);

добросовісно;

розсудливо;

з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 має на праві приватної власності 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради № 92 від 29.06.1995 року позивачу передано в постійне користування земельну ділянку площею 0,15 га. за вказаною адресою для обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,6 га. для ведення підсобного господарства.

Рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради № 160 від 29.08.1997 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,22 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно цього рішення вказана земельна ділянка була відведена в натурі на місцевості, про що виданий відповідний акт.

Рішенням Димерської селищної ради № 143-14-ХХІV від 14.03.2005 року скасовано рішення виконавчого комітету Димерської селищної ради № 160 від 29.08.1997 року та залишено в користуванні ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15 га.

Іншу частину земельної ділянки передано ОСОБА_3

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відповідач - Димерська селищна рада, при ухваленні оскарженого рішення № 143-14-ХХІV порушила вимоги ст.ст. 116, 140, 141, 149 Земельного кодексу України, вилучивши із постійного користування позивача частину земельної ділянки без його згоди.

Так, відповідно до ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Такий порядок встановлений ст.ст. 140-149 цього Кодексу, відповідно до яких підставою припинення права користування земельною ділянкою, зокрема є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, судами зроблено правильний висновок про те, що відповідач, не отримавши згоди ОСОБА_1 на вилучення у нього частини земельної ділянки та вилучивши своїм рішенням земельну ділянку, допустив порушення вимог закону, оскільки в даному випадку таке вилучення повинно було здійснюватись в судовому порядку.

Що стосується вимог касаційної скарги ОСОБА_1 про скасування судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної і моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що судами таке рішення прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, оскільки позивачем не було доведено факту її спричинення відповідачем.

Зазначених висновків судів першої і апеляційної інстанцій доводи касаційних скарг не спростовують.

В той же час, судами першої та апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконних рішень в частині зобов'язання відповідача передати у власність земельну ділянку.

Розглядаючи позов в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що він є адміністративним і відноситься до публічно-правової сфери регулювання суспільних відносин.

Однак такий висновок є помилковим і таким, що базується на невірному застосуванні норм процесуального права.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому судами не враховано, що відповідно до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних,, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Питання виникнення чи припинення приватної власності, в тому числі і на землю, регулюється цивільним законодавством і відноситься до сфери приватних, а не публічних, інтересів особи, яка звернулась до суду за їх захистом.

Заявлена ОСОБА_1 у позові вимога передати у власність земельну ділянку спрямована на виникнення у нього права приватної власності, а тому не може бути предметом розгляду адміністративного суду.

Однак на зазначені обставини суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Якщо ж провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в частині вимог позову щодо зобов'язання відповідача передати у приватну власність земельну ділянку, що не позбавляє ОСОБА_1 права звернутись із відповідним позовом до суду цивільної юрисдикції..

В іншій частині судові рішення є законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 157, 220, 221, 222, 223, 224, 228, 230 КАС України, суд, -

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2006 року та ухвалу а пеляційного суду Київської області від 15 лютого 2007 року скасувати в частині зобов'язання Димерської селищної ради передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1965 га. та закрити в цій частині провадження у даній адміністративній справі.

Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд справи даної категорії відноситься до юрисдикції цивільного суду.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.