Про визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо непроведення особі, як пенсіонеру Збройних Сил України, з 1 січня 2014 року перерахунку розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому з урахуванням змін до позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо непроведення йому, як пенсіонеру Збройних Сил України, з 1 січня 2014 року перерахунку розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення; зобов'язати ГУ ПФУ провести йому з 1 січня 2014 року перерахунок розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії відповідно до вимог частини другої статті 51, частини третьої статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ (2262-12) ) з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 161 (161-2013-п) «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (889-2010-п) » (далі - постанова № 161 (161-2013-п) ) та підпунктом 2.2 пункту 2 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 (z1194-10) [ зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за № 1194/18489 (z1194-10) (у редакції наказу Міністерства оборони України від 7 червня 2013 року № 370 (z1072-13) ; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2013 року за № 1072/23604 (z1072-13) ); (далі - Інструкція, наказ № 595 (z1194-10) відповідно], у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення виходячи з таких видів місячного грошового забезпечення: посадовий оклад -1 680 грн, оклад за військовим званням (капітан юстиції) - 120 грн, надбавка за вислугу років (35 %) - 630 грн, надбавка у розмірі 100 % грошового забезпечення - 2430 грн, надбавка за кваліфікацію (1 клас) (8 %) - 134 грн 40 коп., надбавка у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, (15 %) - 252 грн, надбавка за особливі умови проходження державної служби, складність, напруженість роботи (50 %) -840 грн, надбавка за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи (80 %) - 1344 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань (100 %) - 2430 грн, надбавка за безперервну військову службу (70 %) - 6051 грн 78 коп., премія - 3747 грн 37 коп., премія, нарахована відповідно до пункту «в» статті 27 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (551-14) , - 1772 грн.

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області постановою від 6 червня 2014 року позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо непроведення ОСОБА_1 з 1 січня 2014 року перерахунку розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення та зобов'язав ГУ ПФУ здійснити з 1 січня 2014 року перерахунок та виплату недоплачених сум пенсії ОСОБА_1, обчисливши її розмір з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (889-2010-п) «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - постанова № 889 (889-2010-п) ) у розмірі, встановленому наказом № 595 (z1194-10) (60 % місячного грошового забезпечення). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 серпня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 вересня 2014 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на рішення апеляційного суду.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: через неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини другої статті 51, частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХII, постанови № 889 (889-2010-п) та наказу № 595 (z1194-10) .

На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2012 року, 18 липня і 21 листопада 2013 року, 28 січня, 7 та 9 квітня 2014 року і постанов від 11 квітня та 30 травня 2013 року (справи №№ К/9991/67670/11, К/9991/87092/11, К/800/58134/13, К/800/4840/14, К/800/18709/14, К/800/4840/14, К/800/2551/13, К/9991/16598/12 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що у цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих норм матеріального права у справі, яка переглядається, та в рішеннях від 14 червня 2012 року, 11 квітня, 30 травня та 18 липня 2013 року (справи №№ К/9991/67670/11, К/800/2551/13, К/9991/16598/12, К/9991/87092/11 відповідно).

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС (2747-15) одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції підчас розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Так, із доданих до заяви копій судових рішень (справи №№ К/9991/67670/11, К/800/2551/13, К/9991/16598/12, К/9991/87092/11) убачається, що у 2011 році позивачі звернулися з позовами про перерахунок пенсії з 1 жовтня 2010 року у зв'язку із прийняттям постанови № 889 (889-2010-п) . Цією постановою (889-2010-п) запроваджена додаткова грошова винагорода певним категоріям військовослужбовців. Розміри, порядок та умови виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди визначені Інструкцією (z1194-10) .

У справі, що розглядається, з позовом про перерахування пенсії з 1 січня 2014 року позивач звернувся у березні 2014 року. На час його звернення з позовом постанова № 889 (889-2010-п) та Інструкція (z1194-10) внаслідок внесення неодноразових змін до них діяли в інших редакціях і по-іншому врегульовували питання щодо розміру, умов та порядку виплати додаткової грошової винагороди.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, у справі, що розглядається, і справах, рішення в яких надані на підтвердження наведених у заяві доводів, різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що не дає підстав для висновку про подібність правовідносин та неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.