Про перерахунок і виплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії на стягнення відповідних сум - Текст документа

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Христинівському районі Черкаської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про зобов'язання вчинити дії,

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив змінити спосіб і порядок виконання постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 31 грудня 2009 року шляхом зміни зобов'язання проведення йому перерахунку і виплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії на стягнення відповідних сум.

Указав, що Христинівський районний суд Черкаської області постановою від 31 грудня 2009 року, з урахуванням змін, внесених постановами апеляційного суду Черкаської області від 28 березня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2013 року, визнав неправомірною відмову управління ПФУ у проведенні йому перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до статті 50, пункту 4 статті 54, пункту 3 статті 67 та статті 71 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII (796-12) ) виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та зобов'язав відповідача провести перерахунок і виплату пенсії по інвалідності та додаткової пенсії з 1 жовтня 2009 року із розрахунку 6 прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян та 50 % мінімальної пенсії за віком, за виключенням виплаченого підвищення.

Відповідно до листа управління ПФУ від 1 серпня 2013 року № 5280/03 на виконання вказаного судового рішення доплату по перерахунку пенсії за період з 1 жовтня 2009 року по 22 липня 2011 року ОСОБА_1 нараховано в сумі 65 158 грн 94 коп.

Проте рішення суду, яке набуло законної сили, залишається невиконаним.

Христинівський районний суд Черкаської області ухвалою від 19 листопада 2013 року заяву задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 3 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове - про відмову в задоволенні заяви.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 липня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 21 серпня та 9 вересня 2014 року (справи №№ К/800/12223/14, К/800/47451/14 відповідно), які, на його думку підтверджують неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України, допустив цю справу до провадження Верховного Суду України виходячи з того, що у цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В ухвалах, копії яких додано до заяви, Вищий адміністративний суд України погодився із висновком судів попередніх інстанцій про задоволення заяв про зміну способу і порядку виконання судового рішення відповідно до частини першої статті 263 КАС шляхом стягнення з пенсійного органу нарахованих сум виплат.

Натомість у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції погодився із апеляційним судом щодо відсутності підстав про зміну відповідно до частини першої статті 263 КАС способу та порядку виконання постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 31 грудня 2009 року з урахуванням змін, внесених постановами апеляційного суду Черкаської області від 28 березня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2013 року, оскільки заявник не надав доказів існування виняткових обставин, що можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у раніше встановлений спосіб. При цьому апеляційний суд зазначив, що неможливо змінювати спосіб виконання рішення суду шляхом безспірного списання коштів з рахунку боржника, вказавши при цьому суму, розмір якої не встановлений судами при розгляді справи по суті.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначеної норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Як і в цивільному судочинстві, поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 263 КАС містить не тільки механізм процесуальної процедури розгляду питань зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а й підстави для розгляду цих питань. Оскільки ці підстави є матеріально-правовими, то їх слід розглядати у сукупності з положеннями статей 105 та 162 КАС, які визначають зміст способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві.

Згідно з частиною четвертою статті 105 КАС адміністративний позов може містити як вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, так і вимоги про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частин першої, другої статті 162 КАС у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 263 КАС передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Суди встановили, що Христинівський районний суд Черкаської області постановою від 31 грудня 2009 року, з урахуванням змін, внесених постановами апеляційного суду Черкаської області від 28 березня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2013 року, зобов'язав відповідача провести заявнику перерахунок і виплату пенсії по інвалідності та додаткової пенсії відповідно до статті 50, пункту 4 статті 54, пункту 3 статті 67 та статті 71 Закону № 796-XII з 1 жовтня 2009 року із розрахунку 6 прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян та 50 % мінімальної пенсії за віком за виключенням виплаченого підвищення. На виконаних судових рішень управління ПФУ нарахувало заявнику доплату по перерахунку пенсії за період з 1 жовтня 2009 року по 22 липня 2011 року в сумі 65 158 грн 94 коп. Зазначена сума на час звернення ОСОБА_1 до суду не виплачена.

Встановлені судами обставини не дають підстав для висновку про неможливість виконання судового рішення, що відповідно до статті 263 КАС було б підставою для зміни способу і порядку його виконання, адже виплата нарахованих сум пенсії по інвалідності та додаткової пенсії буде здійснена управлінням ПФУ після надходження відповідних сум із державного бюджету.

Посилання ОСОБА_1 на неможливість виконання рішення суду зобов'язального характеру щодо проведення соціальних виплат у зв'язку з відсутністю такого виду рішень у визначеному статтею 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" переліку рішень, виконання яких гарантовано державою, не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на положення статті 124 Конституції України та статті 14 КАС постанови в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов'язання відповідача вчинити певні дії чи стягнення з нього коштів).

У справі, що розглядається, суди для відновлення права ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення, передбачене Законом № 796-XII (796-12) , прийняли рішення про зобов'язання органу ПФУ перерахувати та виплатити пенсію по інвалідності та додаткову пенсію в установленому законом розмірі, що відповідало заявленим у позові вимогам. Розрахунок суми належної ОСОБА_1 виплати за спірний період суди не здійснювали.

За таких обставин та з урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зміна на підставі статті 263 КАС способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 КАС при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовому висновку, висловленому у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (справа № 21-394а14).