Про визнання протиправною і скасувати вимогу управління ПФУ - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправною і скасування вимоги,

У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною і скасувати вимогу управління ПФУ від 7 грудня 2011 року № Ф 1443 про сплату боргу (далі - спірна вимога).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що він є пенсіонером з 1987 року, не працює, а тому відповідно до статті 13 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) він припинив участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. У зв'язку з чим спірна вимога є протиправною.

Суди встановили, що фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 зареєстрований в управлінні ПФУ як платник страхових внесків за № НОМЕР_1. Управління ПФУ винесло спірну вимогу про сплату ОСОБОЮ_1 недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1036 грн 80 коп.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 серпня 2014 року залишив без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 зазначає, що в доданих до заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2013 року та 22 січня 2014 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано статтю 13 Закону № 1058-IV та частину четверту статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VІ (2464-17) ). За змістом заяви просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2014 року скасувати і задовольнити його позовні вимоги.

Перевіривши наведені у заяві ОСОБИ_1 доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 13 Закону № 1058-IV та частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ.

Проте аналіз ухвали суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його ухвал, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у липні-листопаді 2010 року страхові внески до ПФУ обчислив і сплатив у фіксованому розмірі, тоді як з 17 липня 2010 року набрав чинності Закон України від 8 липня 2010 року № 2461-VI (2461-17) "Про внесення змін до Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (2154-17) та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , яким підпункт 4 пункту 8 "Прикінцевих положень" Закону № 1058-IV (1058-15) викладено в новій редакції, відповідно до якої порядок обчислення страхових внесків змінився і їх сплата вже не повинна була здійснюватися з фіксованого розміру. Проте зміни, що відбулися в законодавстві з питань обчислення страхових внесків для ФОП, які обрали особливий спосіб оподаткування, позивач не врахував, що призвело до заниження суми страхових внесків, у зв'язку з чим управління ПФУ склало спірну вимогу.

Водночас у наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2013 року та 22 січня 2014 року йдеться про те, що ФОП, які є платниками єдиного податку та є пенсіонерами за віком, незважаючи на ту обставину, що вийшли на пенсію достроково у зв'язку з наданням їм додаткових соціальних гарантій, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ, який є чинним з 1 січня 2011 року.

Колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справі, що розглядається, не є подібними до правовідносин у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ОСОБИ_1.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБИ_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБИ_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.