Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.I., Голубєвої Г.К., Костенка М.I., Шипуліної Т.М.

при секретарі Коваль Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Луцької об'єднаної державної податкової інспекції та

Головного управління Державного казначейства України у Волинській області

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2007р.

у справі № 2/23-39А господарського суду Волинської області

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

до 1. Луцької об'єднаної державної податкової інспекції,

2. Головного управління Державного казначейства України у Волинській області

про стягнення 34 818,00 грн. бюджетної заборгованості з ПДВ та 2815,96 грн. процентів

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Волинської області від 07.12.2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2007р., позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 34 818,00 грн. податку на додану вартість, надмірно сплаченого вказаним платником податку в червні 2004 року; в стягненні 2 815,96 грн. процентів, нарахованих на бюджетну заборгованість в сумі 34 818,00 грн., відмовлено.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог вмотивовані обставинами, встановленими господарським судом Волинської області у справі № 2/54-2 за позовом СПД ОСОБА_1 до Луцької ОДПI про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення названої ОДПI від 26.04.2005р. № 0002571702/3 щодо реального придбання позивачем в червні 2004 року товарів, податок на додану вартість в цінах яких був включений позивачем до податкового кредиту в декларації за червень 2004 року, права позивача, як платника ПДВ, на податковий кредит в сумі 33920 грн. та наявності у позивача від'ємного значення податку в сумі 34 818,00 грн. за вказаний період, виходячи з підтвердження актом про результати позапланової документальної перевірки з питань правильності заявленого відшкодування податку на додану вартість за січень-червень 2004 року СПД ОСОБА_1 від 27.03.2006р. № 01392/16/17-235/2556113798 фактичних обсягів продажу та придбання за червень 2004 року; посиланням, зокрема на підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , частину 1 статті 72 КАС України (2747-15) .

Відмова в задоволенні позову обгрунтована судом положеннями підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції, що діяла до 01.06.2005р., та тією обставиною, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, 13.01.2006р., тобто після внесення змін до вказаного підпункту, які не передбачали нарахування процентів на суму бюджетної заборгованості.

В касаційних скаргах Луцька ОДПI та Головне управління Державного казначейства України у Волинській області просять скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняте нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційних скарг фактично зводяться до задоволених позовних вимог, позивач касаційну скаргу не подавав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги Луцької ОДПI та Головного управління Державного казначейства України у Волинській області не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Волинської області від 30.08.2005 року у справі № 2/54-2, яке набрало законної сили 10.11.2005р., визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПI від 26.04.2005р. № 0002571702/3 про зменшення в особовому рахунку ОСОБА_1 бюджетного відшкодування за червень 2004 року на 34 818,00 грн. З огляду на зазначений висновок суду та те, що заявлена до відшкодування сума ПДВ фактично не була перерахована на банківський рахунок позивача у відповідності до зазначеного в декларації способу відшкодування, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення такої суми та нарахованих на неї процентів.

Заперечуючи проти позову про стягнення на користь позивача 34 818,00 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, Луцька ОДПI посилалась на положення абзацу 2 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV (2505-15) , відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його сплату в іншому, ніж визначено цим Законом, порядку, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід, та ту обставину, що внаслідок виключення ОСОБА_1 з реєстру платників ПДВ 20 липня 2004 року згідно його заяви заявлена до відшкодування сума податку - 34 818,00 грн. за червень 2004 року не попадає в реєстр сум ПДВ, що підлягають відшкодуванню, який формується в автоматичному режимі /а.с. 29/.

СПД ОСОБА_1 зареєструвався платником податку на додану вартість 10 січня 2004 року та 20 липня цього ж року подав заяву про його виключення з реєстру платників податку у зв'язку з переходом на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з правом на сплату єдиного податку за ставкою 10 відсотків і в той же день був виключений з реєстру платників ПДВ.

За встановлених судом обставин виключення ОСОБА_1 з реєстру платників ПДВ і переходу на спрощену систему оподаткування в липні 2004 року та заявлення позовної вимоги про стягнення бюджетної заборгованості за червень 2004 року доводи касаційних скарг щодо порушення судами попередніх інстанцій абзацу 2 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) є неспроможними.

Як вірно зазначено судом, в силу частини 1 статті 72 КАС України (2747-15) обставини, встановлені рішенням господарського суду Волинської області від 30.08.2005 року у справі № 2/54-2, мають преюдиціальне значення при вирішенні спору у даній справі, оскільки, постановляючи таке рішення, суд встановив правильність декларування позивачем фактичних обсягів продажу та придбання за червень 2004 року, правомірність включення позивачем сплаченого постачальникам в ціні придбання податку до податкового кредиту та визнав право позивача на отримання суми бюджетного відшкодування в розмірі 34 818,00 грн. за декларацією за цей період.

А відтак невідшкодування податковим органом надмірно сплаченого податку на зазначену суму породжує право позивача на стягнення цієї суми відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції Закону, що діяла до внесення змін Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV (2505-15) .

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення є обгрунтованими та законними, що дає підстави для залишення їх без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Луцької об'єднаної державної податкової інспекції та Головного управління Державного казначейства України у Волинській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2007р.- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .