ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.
Суддів - Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого
С.Я.
розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу
Сумського обласного відділення ФСЗI на постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 04.09.2006р. у справі за
позовом Сумського обласного відділення ФСЗI до ВАТ " Роменський
племсервіс "Сула" про стягнення штрафних санкцій,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач просив стягнути з відповідача 5 218 грн. 29 коп.
штрафних санкцій за нестворені робочі місця в 2005р. відповідно до
вимог ст.. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Постановою господарського суду Сумської області від
22.06.2006р. задоволені позовні вимоги.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
04.09.2006р. апеляційна скарга задоволена, постанова
господарського суду Сумської області ввід 22.06.2006р. скасована,
ухвалене нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні
позовних вимог.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 04.09.2006р., Сумське обласне
відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з
касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у
якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 04.09.2006р., залишити в силі постанову
господарського суду Сумської області від 22.06.2006р., посилаючись
на порушення норм матеріального а процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, Вищий адміністративний суд
України вважає, що касаційна скарга Сумського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Приймаючи постанову, суд першої інстанції виходив з
результатів встановлення та дослідження документально
підтверджених обставин спору, за яким встановив, що відповідно до
ст.. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХII ( 875-12 ) (875-12)
,
діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні
правових, економічних, соціально-побутових і
соціально-психологічних умов для задоволення їх здоров"я,
матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській
діяльності. Статтею 19 даного Закону для підприємств
, в установі, організації за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом. Відповідач в повному обсязі не
забезпечив встановленого нормативу робочих місць, чим порушив
вищезазначені вимоги Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
Крім того, не
перерахував встановлені Законом штрафні санкції за нестворені
робочі місця. Згідно звіту про зайнятість інвалідів за 2005р.
норматив числа робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача
становив 3 робочих місця, а фактично в 2005р. було створено лише 2
робочих місця. Відповідно до наданого відповідачем звіту, розмір
середньої річної заробітної плати на підприємстві за 2005р.
становив 5 218 грн. 29 коп. Таким чином, через не створення 1
робочого місця відповідач повинен сплатити 5 218 грн. 29 коп.
адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу
робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в 2005р.
Проте, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції,
викладені вище висновки не відповідають фактичним обставинам
справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка з
наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, Положенням
про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995р. № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, Порядком сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку
та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 р. ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
та
Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від
18.07.1991 р. ( 92-91-п ) (92-91-п)
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХII від
21.03.1991 р. ( 875-12 ) (875-12)
із змінами та доповненнями, для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників
облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 чоловік-у
кількості одного робочого місця.
Згідно ч. 1 ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. У
відповідності до п.1 Положення про Фонд соціального захисту
інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
26.09.2002 року № 1434 ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, Фонд соціального захисту
інвалідів діє у складі Мінпраці.
Відповідно до п. 10 "Положенням про робоче місце інваліда і
про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженим Постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
,
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням по
бажанню, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних
навичок відповідно до висновків МСЕК.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно
відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено
в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З).
Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію
шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача
відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця
для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і
інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту
населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а
органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати
інваліда.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи
соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають
працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на
підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають
державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання
працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають
державній службі зайнятості заявки на професійне навчання
інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які
працюють і бажають працювати.
Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які
звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих
місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;
сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з
урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам
соціального захисту населення інформацію про працевлаштування
інвалідів.
Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання),
установи і організації, незалежно від форми власності і
господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж
установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону,
щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального
захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у
розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному
підприємстві , в установі, організації за кожне
робоче місце, не зайняте інвалідом.
Обов"язок підбирати, працевлаштовувати інвалідів покладено на
органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
.
Неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про
кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з
відповідача штрафних санкцій.
В свою чергу на підприємством покладається обов"язок щорічно
до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів відомості про середню річну
заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність
штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих
інвалідів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив вірний
висновок, що чине законодавство не зобов"язує підприємства
самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з"ясовувати
які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології.
За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у
вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов"язків
спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить
чинному законодавству.
Як встановлено судом, Державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для
працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди
безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача.
Відповідач здійснював заходи щодо створення робочих місць для
працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про
наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, суд апеляційної інстанції обгрунтовано і підставно
дійшов висновку про необхідність скасування постанови
господарського суду Сумської області від 22.06.2006р. у справі №
АС_13/305-06 та ухвалення нового судового рішення про відмову у
задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень
чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Сумського обласного відділення ФСЗI залишити
без задоволення, а. постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 04.09.2006р. - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню
не підлягає.
Судді :