Про визнання протиправними дій про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії,

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління ПФУ про визнання протиправними дій про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789-ХІІ (1789-12) ) через недостатній стаж роботи та зобов'язати відповідача зарахувати період роботи на посаді помічника голови Димитровського міського народного суду Донецької області до стажу за вислугу років і провести відповідний перерахунок пенсії, а також скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії.

На обґрунтування позову зазначила, що період її роботи з 10 березня 1992 року по 2 жовтня 1996 року на посаді помічника голови Димитровського міського народного суду Донецької області є роботою на посадах державного службовця, які займають особи з вищою юридичною освітою, і підлягає зарахуванню до стажу за вислугу років, що дає право на пенсію згідно зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

Суд установив, що 2 січня 2014 року позивач звернулася до управління ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

ОСОБА_1 з 10 березня 1992 року по 2 жовтня 1996 року працювала на посаді помічника голови Димитровського міського народного суду Донецької області.

Закінчивши навчання у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, позивач отримала вищу освіту за спеціальністю "правознавство" та кваліфікаційний рівень спеціаліста, що підтверджується дипломом серії ЛК ВЕ НОМЕР_1, виданим 7 лютого 1997 року. ОСОБА_1 навчалася заочно, водночас працюючи помічником голови Димитровського міського народного суду Донецької області.

У подальшому позивач згідно з даними трудової книжки працювала в органах прокуратури.

17 січня 2014 року відповідач прийняв рішення від 17 січня 2014 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років згідно зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ в зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, який дає право на вислугу років. Підставою для відмови стало те, що позивач у період з 1 липня 1991 року по 2 жовтня 1996 року перебувала в трудових відносинах з Димитровським міським народним судом Донецької області та одночасно навчалася заочно у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, тобто не мала вищої юридичної освіти.

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області постановою від 18 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2014 року, позов задовольнив: визнав протиправними дії управління ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ; скасував рішення управління ПФУ від 17 січня 2014 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1; зобов'язав управління ПФУ призначити пенсію ОСОБА_1 за вислугу років згідно зі статтею 50-1 Закону № 1789 ХІІ з моменту звернення, тобто з 2 січня 2014 року.

Вищий адміністративний суд України постановою від 10 липня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував. У задоволенні позову ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовив.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки крім вищезазначеного закон пов'язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв'язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом частини п'ятої статті 50-1 Закону № 1789-XII.

На обґрунтування заяви додано копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2013 року та постанови цього ж суду від 16 січня 2014 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В указаних рішеннях Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах дійшов висновку, що Закон № 1789-ХІІ (1789-12) не конкретизує, що лише період навчання на стаціонарі (денній формі) може зараховуватися до стажу, що дає право на пенсію, та не містить винятку щодо заочної форми навчання, тому немає підстав вважати, що період навчання на заочному відділенні не може зараховуватися до вищезазначеного стажу, а частина п'ята статті 50-1 зазначеного Закону не містить посилання щодо необхідності мати вищу юридичну освіту для осіб, які займали посади державних службовців в державних органах влади, як необхідної умови для зарахування періоду їх перебування на вказаних посадах до стажу роботи для отримання ними права на пенсію за вислугу років. Суд зобов'язав орган ПФУ зарахувати до стажу, що дає право на пенсію, період роботи на зазначених посадах державного службовця.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведених норм матеріального права і, зокрема, в постановах від 5 листопада 2013 року (справа № 21-289а13) та 22 квітня 2014 року (справа № 21-65а14) дійшов правового висновку, що навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки крім вищезазначеного закон пов'язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв'язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції при вирішенні спору правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України