Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого, судді: Бутенка В.I.,

суддів: Сороки М.О. (доповідача),

Штульмана I.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.I.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за скаргою ОСОБА_1 на дії головного лікаря Криворізької станції швидкої медичної допомоги,

встановила:

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на неправомірні дії головного лікаря Криворізької станції швидкої медичної допомоги в порядку глави 31-А ЦПК України (1618-15) .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 1 жовтня 2004 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано, а скаргу залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати та направити справу новий апеляційний розгляд.

Судом встановлено, що скаржник працює водієм виїзної бригади Криворізької станції швидкої медичної допомоги. У вересні 2003 року головним лікарем була затверджена посадова інструкція для водіїв виїзних бригад швидкої медичної допомоги. Скаржник вважає інструкцію такою, що не відповідає вимогам трудового законодавства та Конституції України (254к/96-ВР) , тому просив суд зобов'язати відповідача привести вказану посадову інструкцію у відповідність до вимог діючого законодавства.

Залишаючи скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що має місце спір про право і на підставі статті 248-6 чинного на час постановлення судових рішень у справі Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року, така справа мала розглядатися в порядку позовного провадження, а не за правилами розгляду скарг, що випливають із адміністративно правових відносин. Відповідно до цієї норми Закону скарга підлягала залишенню без розгляду.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що має місце трудовий спір, відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України (2747-15) підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судові рішення Вищого адміністративного суду України, які ухвалені в порядку касаційного провадження, можуть бути оскаржені лише за винятковими обставинами - з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права; визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України - протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України.