к-19348/06 Про стягнення податкового боргу - Текст документа

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області на рішення апеляційного суду Херсонського області від 19 травня 2004 року у справі за позовом Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області до приватного нотаріуса Каховського районного нотаріального округу ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

встановила:

В жовтні 2002 року Каховська об'єднана державна податкова інспекція (нині - Новокаховська об'єднана державна податкова інспекція, далі - ОДПI) звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з приватного нотаріуса Каховського районного нотаріального округу ОСОБА_1 податковий борг за несплату прибуткового податку з громадян за 1999-2000 р.р. в сумі 45 557,27 грн.

В ході розгляду справи податкова інспекція збільшила вимоги за своїм позовом до 68 448,32 грн. за податковий період з 1999 р. по 2001 рік включно.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Так, рішенням Каховського міського суду Херсонської області від 05.03.2003 р. частково задоволено позов Каховської ОДПI та стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг по сплаті прибуткового податку з громадян на загальну суму 37 354,29 грн.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 10.07.2003 р. скасовано рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Ухвалою Верховного Суду України від 04.02.2004 р. зазначену ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 10.07.2003 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

За результатами нового розгляду 19 травня 2004 року апеляційним судом Херсонської області було постановлено рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено та скасовано рішення Каховського міського суду від 05.03.2003 р. У задоволенні позову Каховської ОДПI відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Новокаховська ОДПI звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила вказане судове рішення скасувати.

Листом Верховного Суду України від 29.05.2006 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. (13-92) (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Декрет) об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, отриманий з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Пунктом 1 статті 7 Декрету (13-92) передбачено сплату прибуткового податку з сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання), тобто доходу, отриманого в результаті основної, систематичної діяльності громадянина, що носить постійний характер, який обчислюється за ставками прогресивного оподаткування доходів громадян, встановленими Указом Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" від 13.09.1994 р. (519/94)

Мінімальна ставка податку, згідно цього Указу, з доходу в розмірі понад 100 неоподатковуваних мінімумів - податок з доходу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів плюс 40% від суми, що перевищує дохід у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів.

Вищезазначеним Декретом (13-92) не встановлено інших ставок для обчислення прибуткового податку з сукупного оподатковуваного доходу громадян.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 отримує доход в результаті основної, систематичної діяльності, що носить постійний характер, а відтак прибутковий податок щодо неї має обчислюватися згідно п.1 ст. 7 Декрету (13-92) за ставками прогресивного оподаткування встановленими Указом Президента України від 13.09.1994 р. та відповідно до цих нормативних актів визначив, що відповідачка мала сплатити прибутковий податок за 2000 рік в сумі 30 522,60 грн., в рішенні ця сума вказана як 30524 грн. 31 коп., а за 2001 рік мала сплатити 51201,00 грн.

Згідно наданих відповідачкою декларацій сума чистого доходу за 2000 рік склала 84 904,27 грн., за 2001 рік - 136 596,01 грн. З урахуванням сплачених відповідачкою платежів, суд остаточно визначив її борг за 2000 рік у розмірі 13472,49 грн., за 2001 рік - 23 881,80 грн., загалом за 2000-2001 р.р. - 37 354,29 грн., які суд стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача.

Скасовуючи зазначене рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, судова колегія апеляційного суду виходила з нових фактичних обставин встановлених у судовому засіданні.

Так, при розгляді справи апеляційним судом із пояснень представника позивача, відповідачки було встановлено нові обставини щодо повного погашення ОСОБА_1 податкового боргу за 2000 рік шляхом зарахування в рахунок цього боргу сплачену апелянтом суму 12 347,70 грн. за квитанцією від 29.02.2000 р. та доплатою залишку в розмірі 1124,00 грн. в ході розгляду справи апеляційним судом, у зв'язку з чим рішення суду в частині стягнення податкового боргу за 2000 р. визнано незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо зобов'язань ОСОБА_1 зі сплати прибуткового податку за 2001 рік, судова колегія виходила з положень, закріплених у п.5.2.2. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" (2181-14) №2181-III від 21.12.2000 р. з наступними змінами, яким визначено, що у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання, то він має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти мотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів від дня отримання скарги на його адресу поштою з повідомленням про вручення. Якщо мотивоване рішення не надсилається протягом вказаного строку, або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Iз досліджених у судовому засіданні нових доказів, апеляційною судовою інстанцією було встановлено, що позивач в порушення п.5.2.2. ст. 5 Закону України №2181-III від 21.12.2000 р. (2181-14) у 20-денний строк відповіді на скаргу ОСОБА_1 про незгоду із податковим повідомленням від 11.04.2002 р. не надав, а тому згідно п.6.7 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 р. №253 (z0567-01) , податкове повідомлення вважається відкликаним, а скарга - повністю задоволеною на користь заявника.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення податкового боргу за 2001 рік апеляційна судова інстанція обгрунтовано визнала незаконними та вірно скасувала рішення суду і в цій частині також.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному обсязі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області - залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Херсонського області від 19 травня 2004 року - залишити без змін.