Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Центру оздоровлення та відпочинку "Прикордонник" військової частини 1487 Державної прикордонної служби України на рішення апеляційного суду АР Крим від 06 жовтня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення Лівадійської селищної ради, зацікавлена особа - Центр оздоровлення та відпочинку "Прикордонник" військової частини 1487 Державної прикордонної служби України, -

встановила:

В березні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року зі скаргою на рішення Лівадійської міської ради від 04.03.2004 р. №102 в частині надання дозволу військовій частині 1487 Державної прикордонної служби України на складення проекту відводу земельних ділянок для обслуговування Центру оздоровлення та відпочинку "Прикордонник" по Севастопольському шосе, 4 в смт Лівадія.

В обгрунтування скарги вказував, що оскаржуване рішення обмежує його право на приватизацію житла, передбачене Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , оскільки житлові будинки, розташовані на території закритих військових містечок, до яких відноситься в/ч 1487, не можуть бути об'єктами приватизації.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 13 квітня 2004 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду АР Крим від 06 жовтня 2004 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення суду першої інстанції. Постановлено нове рішення, яким рішення Лівадійської селищної ради №102 від 04.03.2004 р. визнано неправомірним.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Центр оздоровлення та відпочинку "Прикордонник" звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив вказане судове рішення скасувати, а рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 13 квітня 2004 року залишити в силі.

Листом Верховного Суду України від 19.09.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з тих міркувань, що територія, на якій розташований будинок заявника, є закритим військовим містечком і при цьому відносини власності, об'єктом яких є земля, для вирішення даної справи значення не мають.

З такими висновками обгрунтовано не погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

Згідно ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , ст. 12 ЗК України, до компетенції сільських, селищних рад відноситься вирішення у відповідності з законом питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту 5 Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2002 р. №1100 (1100-2002-п) , що діяв на момент винесення оскаржуваного рішення, право на землю територіальних громад сіл, селищ, міст (крім міст Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення) виникає після затвердження меж земельних ділянок комунальної власності Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що заявник проживає у будинку №4/2 по Севастопольському шосе в смт Лівадія, власником якого, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, є Держава в особі Верховної Ради України.

Даний будинок входить до об'єктів будівель Центру оздоровлення та відпочинку "Прикордонник" в/ч 1487 Державного комітету з питань охорони державного кордону України. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.1994 р. "Про управління майном, яке перебуває у загальнодержавній власності та розташоване на території АР Крим" Центр оздоровлення та відпочинку "Прикордонник" є державною власністю та згідно висновку Ялтинського БТI перебуває в реєстрі об'єктів державної власності.

Судом також встановлено, що розмежування земель державної та комунальної власності до винесення оскаржуваного рішення не здійснювалось. Будинок, в якому проживає заявник та земля, на якій він розміщений, в комунальну власність не передавались.

З урахуванням наведених обставин, судом апеляційної інстанції було зроблено обгрунтований висновок про те, що висновки суду першої інстанції є помилковими, а рішення Лівадійської селищної ради №102 від 04.03.2004 р. - неправомірним.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Центру оздоровлення та відпочинку "Прикордонник" військової частини 1487 Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду АР Крим від 06 жовтня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .