ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2007
№ К-9123/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників: позивача - Марцін А.С., Сенюти С.Я.
та
відповідача - Мокрицької К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства "Київстар Дж.Ес.Ем." на рішення
Господарського суду м. Києва від 15.06.2005 та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 по
справі № 25/239
за позовом Закритого акціонерного товариства "Київстар
Дж.Ес.Ем."
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.
Києва
про зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позовні вимоги про зобов'язання ДПI у Солом'янському
районі м. Києва здійснити перерахування надмірно сплачених сум
збору за використання радіочастотного ресурсу у 2000 році в
розмірі 735 408 грн. в рахунок наступних платежів щодо сплати
такого збору в 2001 році.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.06.2005 -
позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Державну податкову
інспекцію у Солом'янському районі м. Києва кошти в сумі 185 038
грн. сплачені згідно платіжного доручення від 04.08.2000 № 894.
зарахувати в рахунок наступних платежів ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем."
щодо сплати збору за використання радіочастотного ресурсу в 2001
році.
Місцевим судом зроблено висновок про правомірність вимог
позивача на підставі ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України від
21.01.1993 № 8-93 ( 8-93 ) (8-93)
, зазначаючи, що позивач мав право
вимагати від відповідача повернення неправильно сплачених коштів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.08.2005 по справі № 25/239 - рішення Господарського суду м.
Києва від 15.06.2005 скасовано. В позові відмовлено.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної
інстанції мотивував своє рішення тим, що суми, зайво внесені до
бюджету, державних цільових фондів та позабюджетних фондів
внаслідок неправильного обчислення або з порушенням встановленого
порядку справляння, зараховуються в рахунок наступних платежів або
повертаються платнику у 5-денний строк з дня одержання його
письмової заяви. Однак оскільки такої заяви позивачем не подано,
тому суд визначився про те, що позивач мав право вимагати лише
повернення помилково сплачених коштів, а не здійснювати
зарахування в рахунок наступних платежів, і на цій підставі
відмовив в позові.
Пославшись на ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України від
21.01.1993 № 8-93 ( 8-93 ) (8-93)
, суд апеляційної інстанції також
зазначив, що у відповідача (ДПI) були відсутні правові підстави
для здійснення зарахування неподаткового платежу - плати за
використання радіочастот в рахунок сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), а саме збору за використання
радіочастотного ресурсу, а тому місцевим судом невірно застосовано
норму матеріального права.
При цьому судами встановлено факт сплати позивачем до
державного бюджету України у III кварталі 2000 року 735 408 грн. в
якості плати за використання радіочастотного ресурсу, що
підтверджується платіжними дорученнями № 370 від 14.07.2000 на
суму 294 163 грн. та № 894 від 04.08.2000 на суму 441 245 грн.
Не погодившись із рішенням Господарського суду м. Києва від
15.06.2005 та постановою Київського апеляційного господарського
суду від 29.08.2005 по справі № 25/239 позивач подав касаційну
скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове
рішення, оскільки рішення винесені із порушенням та неправильним
застосуванням норм матеріального права і не прийнято до уваги п. 5
ст. 28 Закону України "Про радіочастотний ресурс України"
( 1770-14 ) (1770-14)
та норми Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
. Тобто скаржник наголошує на тому, що гроші у розмірі
735 408 грн., що сплачені за кодом 16030300 є надмірно сплачені,
сплата яких не була передбачена законодавством України. Виходячи з
того, позивач направив заяву від 01.11.2000 № 2084\2 щодо прохання
зарахувати надмірно сплачений збір за використання радіочастотного
ресурсу у 2000 році у сумі 735 408 грн. в рахунок майбутній
платежів, тобто за 2001 рік (заява надійшла до ДПI 01.11.2000,
вхідний № 2004). Однак ДПI зарахування не здійснило (про, що
свідчить акт перевірки №18-105 від 15.11.2001) та відмови щодо
зарахування сплачених позивачем сум, Позивач не отримав.
При цьому скаржник зазначив, що з 1996 року об'єкт
нарахування, строки сплати, ставки сплати за використання
радіочастот кожен рік визначалися постановами Кабінету Міністрів
України. А оскільки відповідно до п. 5 ст. 28 Закону України "Про
радіочастотний ресурс України" ( 1770-14 ) (1770-14)
внесено зміни в ч. 1
ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, яку
доповнено п. 24 такого змісту: "збір за використання
радіочастотного ресурсу", таким чином скаржник визнає себе
користувачем радіочастотного ресурсу України, що є платником
щомісячного загальнодержавного збору за використання
радіочастотного ресурсу відповідно до чинного законодавства тільки
з 01.01.2002, тобто з моменту включення збору до загальнодержавної
системи оподаткування.
Відповідно посилання суду першої та другої інстанції на наказ
Держкомзв'язку № 141 як нормативну підставу для сплати позивачем
збору за використання радіочастотного ресурсу протягом III
кварталу 2000 року, скаржник вважає необгрунтованим та
безпідставним, оскільки зазначений наказ не є законодавчим актом.
Відповідач (далі - ДПI) заперечення на касаційну скаргу не
надав, в судовому засіданні проти скарги заперечив та просив
касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без
змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та
пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закон України "Про радіочастотний ресурс" ( 1770-14 ) (1770-14)
набув
чинності з дня його опублікування, а саме з 19.07.2000. До
введення Закону в дію збору за використання радіочастотного
ресурсу, як обов'язкового платежу не існувало. Принцип платності
використання радіочастот до цього моменту реалізувався шляхом
введення правового режиму платного користування радіочастотами.
Протягом 2000 року (до 19 липня) плата за використання радіочастот
була запроваджена згідно Закону України "Про зв'язок"
( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
та справлялась за ставками, що затвердженні наказом
Державного комітету зв'язку та інформатизації України від
09.12.1999 № 141 "Про затвердження ставок плати за використання
радіочастот".
А оскільки судами встановлено, що частина коштів є сумою, що
надмірно перерахована до бюджету в якості плати за використання
радіочастот, тому згідно ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України
від 21.01.1993 № 8/93 ( 8-93 ) (8-93)
"Про стягнення не внесених у строк
податків і неподаткових платежів", позивач мав право вимагати лише
повернення помилково сплачених коштів, а не здійснювати
зарахування в рахунок наступних платежів, оскільки у відповідача
були відсутні правові підстави для здійснення зарахування
неподаткового платежу - плати за використання радіочастот в
рахунок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а саме
збору за використання радіочастотного ресурсу, а тому суд
апеляційної інстанції обгрунтовано встановив, що місцевим судом
невірно застосовано норму матеріального права. Тобто, застосування
норми ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №
8/93 ( 8-93 ) (8-93)
законодавцем пов'язано із сплатою конкретного
податку.
При цьому необхідно звернути увагу на помилковість міркувань
позивача щодо підстав і можливостей зарахування платежів що не є
податком в рахунок податкових платежів, так як саме п. 39
Iнструкції про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів
України від 21.01.1993 № 8/93 ( 8-93 ) (8-93)
"Про стягнення не внесених
у строк податків і неподаткових платежів", затвердженої наказом
Міністерства фінансів України від 02.11.1993 № 84 ( z0168-93 ) (z0168-93)
(чинної на момент спірних правовідносин), визначено, що при
перегляді неправильно проведеного справляння платежів, за яким
відповідно до законодавства такий перегляд допускається більш як
за рік, зайво сплачені суми повертаються платнику за час, що
переглядається.
Суми, зайво внесені до бюджету, державних цільових фондів та
позабюджетних фондів внаслідок неправильного обчислення або з
порушенням встановленого порядку справляння, зараховуються в
рахунок наступних платежів або повертаються платнику у 5-денний
строк з дня одержання його письмової заяви. Судом правомірно
встановлено, що такої заяви позивачем не подано.
Таким чином суд касаційної інстанції погоджується з висновком
суду апеляційної інстанції і враховуючи зазначене, визнає, що
постанова Київського апеляційного господарського суду від
29.08.2005 по справі № 25/239 скасуванню не підлягає, як така, що
винесена за вичерпних юридичних висновків при правильному
застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Київстар
Дж.Ес.Ем." залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.08.2005 по справі № 25/239 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку,
визначеними ст. ст. 237-239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.I. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров