ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2007 року К-23934/06
№А38/268
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Харченка В.В.,
суддів: Гончар Л.Я.,
Васильченко Н.В.,
Шкляр Л.Т.
Матолича С.В.,
при секретарі - Кулеша А.О.
сторони:
від позивача: Річко I.В.
від відповідача Павловська О.В.
розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної
державної податкової інспекції Дніпропетровської області на
постанову господарського суду Дніпропетровської області від 1
грудня 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 30 травня 2006 року у справі за позовом
державного підприємства Дніпропетровський обласний
радіотелевізійний передавальний центр до Дніпропетровської
міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської
області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
№0000712301/0 від 29 квітня 2005 року,-
встановила
Державне підприємство Дніпропетровський обласний
радіотелевізійний передавальний центр (далі по тексту - позивач,
Державне підприємство) звернулось до господарського суду
Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської
міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської
області (далі по тексту - відповідач, Дніпропетровська МДПI) про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000712301/0
від 29 квітня 2005року про визначення суми податкового
зобов'язання зі сплати земельного податку з юридичних осіб та
нарахування до сплати 6727,00 грн.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від
1 грудня 2005 року позов Державного підприємства задоволено,
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської
МДПI №0000712301/0 від 29 квітня 2005 року про визначення суми
податкового зобов"язання зі сплати земельного податку з юридичних
осіб та нарахування до сплати 6727,00 грн. (основний платіж -
4466, 00грн. та 2261 грн. - штрафні санкції).
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 30 травня 2006 року постанову господарського суду
Дніпропетровської області від 1 грудня 2005 року залишено без
змін.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні
фактичні обставини справи.
Дніпропетровською МДПI проведено позапланову документальну
перевірка позивача з питань повноти нарахування та своєчасності
сплати земельного податку за період з 1 січня 2003 року по
31грудня 2004року, за результатами якої складено акт перевірки №
43/2301/01188767 від 28 квітня 2005року.
На підставі висновків проведеної перевірки контролюючим
органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2004
року № 0000712301/0 про визначення Державному підприємству суми
податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з
юридичних осіб" та нарахування до сплати 6727,00 грн.
Позивач оскаржував визначену суму податкового зобов"язання в
адміністративному порядку, проте рішеннями відповідача №
8377/10/2301 від 14 липня 2005 року та ДПА у Дніпропетровській
області № 22036/10/25-008 від 30 серпня 2005 року, скарги позивача
залишені без задоволення, а податкове повідомлення - рішення - без
змін.
Визначаючи позивачу суму податкового зобов"язання з
земельного податку, відповідач виходив з того, що Державне
підприємство не є закладок культури, а, відтак, не має права на
пільги зі сплати земельного податку.
Дніпропетровська МДПI, не погоджуючись з ухваленими у справі
судовими рішеннями, звернулась з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної
інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити
Державному підприємству в позові.
В касаційній скарзі відповідач, серед іншого, стверджує, що
судами не встановлено обставин відносно того, яку саме діяльність
у сфері культури як телерадіоорганізація здійснює позивач.
Окрім того, відповідач стверджує, що Закон України "Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист
журналістів" ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
не є законом про оподаткування, а тому
ним не можуть встановлюватись пільги щодо сплати податків і зборів
(обов"язкових платежів) і земельного податку, зокрема.
Відповідач стверджує, що Державне підприємство є
підприємством, що забезпечує лише технічну експлуатацію
обладнання, призначеного для трансляції програм технічними
засобами мовлення, за допомогою яких такі програми та передачі
доводяться до споживачів, та не є закладом культури ні за
організаційно - правовою формою, ні за метою його створення,
визначеної у статуті,а з огляду на вимоги Закону України "Про
зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
та мету створення є підприємством зв'язку.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія
Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про
те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з
наступного.
Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Задовольняючи позов суди першої та апеляційної інстанції
виходили з того, що позивач мав законні підстави для використання
пільг по земельному податку з юридичних осіб, оскільки статутом
Державного підприємства в редакції від 22 листопада 1995 року
передбачено, що основними напрямками діяльності є розповсюдження
телевізійних та радіопрограм.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що
оскільки статтею 5 Закону України "Про державну підтримку засобів
масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
передбачено, що розмір плати за землю державними підприємствами
зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле
і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю
закладами культури, а відповідно до пункту 4 статті 12 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
від земельного податку
звільняються: вітчизняні заклади культури; науки; освіти і т.д.,
що використовуються за цільовим призначенням, то державні
підприємства зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої
продукції, теле- і радіопрограм оподатковуються, як заклади
культури, тобто звільняються від земельного податку.
Апеляційний господарський суд, залишаючи рішення суду першої
інстанції без змін, вказав, що позивач, як організація телебачення
і радіомовлення, є закладом культури, будучи водночас і
підприємством зв"язку.
При цьому апеляційний суд вказав, що відповідно до статті 21
"Основ законодавства про культуру" від 14 лютого 1992 року
організації телебачення, радіомовлення є організаціями культури,
а, як вбачається з довідки Дніпропетровського обласного управління
статистики №7865 та інформації від 19 листопада 2002 року по видах
діяльності у позивача, крім статистичного коду 52300 - електро та
радіозв"язок, наявний код 93180 - редакції телебачення та
радіомовлення, що, згідно Загального класифікатора "Галузі
народного господарства" віднесено до галузі "93100 Культура".
Судом апеляційної інстанції вказано, що згідно зі статутом
Дніпропетровського обласного радіотелевізійного передавального
центру позивач входить до складу концерну радіомовлення,
радіозв"язку та телебачення, що знаходиться у сфері управління
Державного комітету телебачення і радіомовлення.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р.
№11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
вказано, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, які мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки
є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення у повній мірі вказаним
вимогам не відповідають.
Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за
землю справляється у вигляді земельного податку або орендної
плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри
податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено,
визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим
Законом.
Податок на землю (земельний податок), відповідно до положень
статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
включено до переліку загальнодержавних податків, ставки, механізм
справляння і пільги щодо яких не можуть встановлюватися або
змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування (стаття 1 названого Закону).
Закон України "Про державну підтримку засобів масової
інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
визначає правові, економічні, організаційні засади державної
підтримки засобів масової інформації та соціального захисту
журналістів і не є законом України про оподаткування, а тому
посилання попередніх судових інстанцій на його положення, як на
підставу стверджувати про наявність у позивача пільг зі сплати
земельного податку, є безпідставними.
Питання звільнення від сплати земельного податку врегульовано
положеннями статті 12 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
, пунктом 4 якого (у відповідній редакції) визначено,
що звільняються від сплати земельного податку вітчизняні заклади
культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального
забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що
використовуються ними за цільовим призначенням.
Отже, для правильного вирішення даного спору необхідним є
дослідження обставин, які б свідчили про віднесення позивача до
вітчизняних закладів культури.
Статтею 21 Основ законодавства України про культуру
( 2117-12 ) (2117-12)
(на які посилались суди першої та апеляційної
інстанцій) встановлено, що в Україні гарантується розвиток мережі
різних за видами діяльності та формою власності закладів,
підприємств та організацій культури: театрів, філармоній,
професійних творчих колективів, кіностудій, організацій
телебачення, радіомовлення, кіновідеопрокату, видавництв,
редакцій, музеїв, художніх галерей (виставок), бібліотек, архівів,
клубних закладів, кінотеатрів, цирків, парків культури та
відпочинку, навчальних закладів і наукових установ, позашкільних
закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва,
дизайнерських, реставраційних центрів і майстерень,
історико-культурних, архітектурних заповідників, заповідних
територій тощо.
Вказаною нормою Основ законодавства України про культуру
( 2117-12 ) (2117-12)
встановлено, що заклади, підприємства і організації
культури здійснюють ті види культурної та господарської
діяльності, які визначені статтею 12 цих Основ і відповідають
цілям, передбаченим їх статутами (положеннями).
Статтею 12 Основ законодавства України про культуру
( 2117-12 ) (2117-12)
встановлено, що діяльністю у сфері культури є:
створення, розповсюдження і популяризація творів літератури
та мистецтва;
збереження та використання культурних цінностей;
естетичне виховання;
організація спеціальної освіти, відпочинку і дозвілля
громадян.
Суб'єктами діяльності у сфері культури є:
професійні творчі працівники, професійні творчі колективи,
працівники культури, окремі громадяни;
державні і приватні заклади, підприємства, організації і
установи, що діють у сфері культури;
творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди,
асоціації, інші громадські об'єднання, їх підприємства;
держава в особі її органів влади та управління.
Попередніми судовими інстанціями не досліджено фактичних
обставин справи, які свідчити про те, що позивач проводить
діяльність, вказану у статті 12 Основ законодавства України про
культуру ( 2117-12 ) (2117-12)
.
Посилання судів першої та апеляційної інстанції на статут
позивача та довідки управління статистики без дослідження
фактичних обставин справи та доводів відповідача відносно того, що
позивач не є закладом культури і забезпечує лише технічну
експлуатацію обладнання, призначеного для трансляції програм
технічними засобами мовлення, за допомогою яких такі програми та
передачі доводяться до споживачів може призвести до неправильного
вирішення справи, що, відповідно до положень статті 227 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
є підставою для скасування ухвалених у справі
судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.
За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа має бути направлена на новий
судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з"ясувати та
перевірити всі фактичні обставини справи, об"активно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення
спору по суті, встановивши дійсні права і обов"язки сторін і, в
залежності від встановленого, правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної
податкової інспекції Дніпропетровської області задовольнити
частково.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 1
грудня 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 30 травня 2006 року скасувати.
Справу за позовом державного підприємства Дніпропетровський
обласний радіотелевізійний передавальний центр до
Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції
Дніпропетровської області про визнання недійсним податкового
повідомлення - рішення №0000712301/0 від 29 квітня 2005 року
направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий
судді:
Суддя
Вищого адміністративного суду Матолич С.В.
України