ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - Сіроша М.В., суддів - Васильченко Н.В.,
Гордійчук М.П., Матолича С.В., Леонтович К.Г., при секретарі
Мельник I.М., за участі представника відповідача Бородай О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Полтавської лінійної санітарно - епідеміологічної станції на
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 13 липня 2005 року у справі за позовом Державної інспекції з
контролю за цінами у Полтавській області до Полтавської лінійної
санітарно - епідеміологічної станції про стягнення, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25
травня 2005 року було відмовлено у задоволенні вимог Державної
інспекції з контролю за цінами у Полтавській області до
Полтавської лінійної санітарно - епідеміологічної станції про
стягнення.
Вказане судове рішення вмотивовано посиланнями на підпункт
6.1.1 пункту 6.1. статті 6 та пункт 4.1 статті 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та постанову
Кабінету Міністрів України № 1351 від 27 серпня 2003
( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
року.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що послуги, які
надаються санітарно - епідеміологічними станціями не відносяться
до операцій, які звільняються від оподаткування, у зв'язку з чим
до вартості таких послуг необхідно додавати податок на додану
вартість.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 13 липня 2005 року вищезазначене рішення
суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.
В основу вищезазначеного рішення суду апеляційної інстанції
покладено висновки про те, що податок на додану вартість не
нараховується на ціну послуг, з посиланням на позицію Міністерства
економіки України, за якою податок на додану вартість фактично
включено у встановлену вартість послуг.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної
інстанції Полтавська лінійна санітарно - епідеміологічна станція
звернулася з касаційною скаргою, у якій просить постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13
липня 2005 року скасувати, рішення Господарського суду Полтавської
області від 25 травня 2005 року залишити в силі.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи скаржника
та вивчивши матеріали справи колегія суддів доходить висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено по справі судом першої інстанції Державною
інспекцією з контролю за цінами в Полтавській області прийнято
рішення про застосування економічних санкцій за порушення
державної дисципліни цін № 17 від 31.01.2005р. про вилучення у
відповідача в доход державного бюджету 71148грн., що становить
23716,00 грн. - сума необгрунтовано одержаної виручки в результаті
завищення тарифів за надані .станцією послуги із застосуванням
непередбаченої законодавством націнки у вигляді податку на додану
вартість у розмірі 20% до фіксованих тарифів, та штрафні санкції у
розмірі 47432,00 грн.
Зазначене рішення № 17 від 31.01.2005р. прийнято на підставі
акту перевірки № 000715 від 22.10.2004р. по питанню додержання
державної дисципліни цін при формуванні та застосуванні тарифів на
роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату, в
Полтавській обласній санітарно-епідеміологічній станції за період
01.10.2003р. по 01.10.2004р. з відображенням висновків про суму
необгрунтовано одержаної виручки відповідачем, яка підлягає
вилученню до бюджету. В зазначеному акті перевірки позивачем
встановлено факт застосування відповідачем тарифів, встановлених
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. №1351
( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
, з нарахуванням непередбаченої націнки в розмірі
20 відсотків.
Причиною виникнення спору з даної справи стало питання щодо
фактичного завищення позивачем тарифів на платні послуги,
затверджених Кабінету Міністрів України №1351 від 27.08.2003 р.
Статтею 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
передбачено, що в народному господарстві застосовуються
вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і
тарифи. Відповідно ж до статті 7 цього Закону вільні ціни і тарифи
встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за
винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і
тарифів.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом
встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів
цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін
і тарифів та іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів
України.
За змістом статті 35 Закону України "Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ) (4004-12)
оплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню
здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими
Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою визначено тарифи на роботи і послуги, що
виконуються і надаються за плату установами та закладами державної
санітарно-епідеміологічної служби.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
виключно законами України встановлюються
система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи
оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також
права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, яким передбачено,
що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових
платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або
змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті
1).
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки
оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від
оподаткування операцій тощо визначаються Законом України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі - Закон).
Згідно з пунктом 3.1 Закону операції платників податку з
продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України є
об'єктом оподаткування.
За пунктом 6.1 Закону об'єкти оподаткування, визначені
статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від
оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка
згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Пунктом 4.1 статті 4 Закону передбачено, що база
оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості,
визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з
урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших
загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за
винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів
(робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які
суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що
передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через
будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів
(робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником
податку.
Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства суд
першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що при справлянні
плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму
податку на додану вартість, а тому відсутні передбачені законом
підстави для застосування до позивача фінансових санкцій за
порушення дисципліни ціноутворення.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного
Суду України від 30.03.2004 № 04/133 зі справи № 4/603.
Крім того, за змістом підпункту 4.4.2 Закону України "Про
порядок погашень зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податковими
роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу
на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Роз'яснення
окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими
органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним)
органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1
цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України
"Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, та економічного змісту
податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається.
З огляду на викладене є правомірними посилання суду першої
інстанції на податкове роз'яснення ДПА України.
Судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини
справи, яким надано належна юридична оцінка, обгрунтовано
застосовані норми матеріального права і постановлене законне
рішення по даному спору.
Порушень процесуального Закону при прийнятті вказаного
рішення не встановлено. Доводи касаційної скарги висновки суду
першої інстанції не спростовують.
Суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про
обгрунтованість позову, невірно застосував норми матеріального
права, які регулюють спірні правові відносини, а тому відповідно
до ст. 226 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
постанова Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 13 липня 2005
року підлягає скасуванню.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 223, 227,КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
колегія суддів Вищого адміністративного суду
України -
ухвалила:
Касаційну скаргу Полтавської лінійної санітарно -
епідеміологічної станції задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 13 липня 2005 року скасувати, залишити в силі рішення
Господарського суду Полтавської області від 25 травня 2005 року.
Ухвала набирає законної силі з моменту оголошення і
оскарженню не підлягає.
Головуючий /підпис/ М.В.Сірош
Судді /підпис/ Н.В.Васильченко
/підпис/ М.П.Гордійчук
/підпис/ К.Г.Леонтович
/підпис/ С.В.Матолич
З оригіналом вірно
суддя Н.В.Васильченко