Про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, визнання незаконним та скасування рішення Митниці про визначення митної вартості товару - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Агросвіт" (далі - Товариство) до Кіровоградської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), треті особи: Головне управління Державного казначейства України у Кіровоградській області (далі - ГУ ДКУ), приватне підприємство "АФ "Олександріяконссервіс", про скасування рішень та визнання незаконними дій,

У червні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просило: скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації № 901030000/0/00033; визнати незаконним та скасувати рішення Митниці від 21 травня 2010 року № 901000006/2010/000201/2 про визначення митної вартості товару; зобов'язати ГУ ДКУ повернути на розрахунковий рахунок Товариства надмірно сплачені кошти за митне оформлення товару - 4207 грн 97 коп. мита та 13 789 грн 19 коп. податку на додану вартість.

На обґрунтування позову Товариство послалось на протиправність дій Митниці щодо самостійного визначення митної вартості та необґрунтоване витребування у нього додаткових документів щодо підтвердження митної вартості товару.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 13 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2014 року, позов задовольнив частково: скасував вказані вище картку відмови та рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Митниця зазначає, що у доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано статті 259, 262, 266-268, 273 Митного кодексу України (4495-17) (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК) та пункт 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (1766-2006-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок декларування), та просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2014 року і направити справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

На обґрунтування заяви Митниця додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 19 червня та 17 липня (№№ K/800/41944/13 та K/9991/60152/11 відповідно), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Митниці не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 266 МК та пункту 11 Порядку декларування (1766-2006-п) .

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його ухвал, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, виходив із того, що Митниця діяла з порушенням вимог статті 266 МК щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти методів, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК, за відсутності будь-якого обґрунтування неможливості їх застосування у рішенні про визначення митної вартості товарів.

Водночас у наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України від 17 липня та 19 червня 2014 року цей суд виходив із того, що ненадання декларантом усіх витребуваних митницею документів, які б спростували сумніви митного органу щодо правильності визначення митної вартості товару, унеможливило застосування митної вартості, визначеної декларантом за першим методом. При визначенні митної вартості товару за другорядним (шостим) методом митниця обґрунтувала неможливість застосування попередніх методів визначення митної вартості товару та діяла з урахуванням вимог статті 266 МК, зокрема частини п'ятої зазначеної статті.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави для висновку, що ухвалення різних за змістом судових рішень зумовлено наявністю різних обставин, встановлених судами при розгляді зазначених справ.