ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є.,
Матолича С.В., Харченка В.В.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою приватного підприємства "ВДВ-Біснес" на постанову
господарського суду Запорізької області від 30 серпня 2006 року та
ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 24
листопада 2006 року у справі №23/395/06-АП за позовом приватного
підприємства "ВДВ-Біснес" до Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя про визнання нечинним акта
індивідуальної дії, -
в с т а н о в и л а :
В липні 2006 року приватне підприємство "ВДВ-Біснес"
звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, в якому просило визнати
недійсним рішення відповідача про застосування штрафних
(фінансових) санкцій №000032204/0/23416 від 04.07.2006р.
Постановою господарського суду Запорізької області від 30
серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького
апеляційного господарського суду від 24 листопада 2006 року, у
позові відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ПП
"ВДВ-Біснес" звернулося до Вищого адміністративного суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої
і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення
позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального
права.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу Державна
податкова інспекція у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя
просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення без змін.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі Акту
документальної перевірки від 22.06.2006р. за №105/22-18/23880506,
заступником начальника ДПI у Орджонікідзевському районі м.
Запоріжжя 04.07.2006р. прийнято рішення про застосування до
позивача штрафних (фінансових) санкцій.
Згідно з п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю" від
19.02.1993р. №15-93 ( 15-93 ) (15-93)
, п. 2.7 Положення про валютний
контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку
України 08.02.2000р. №49, на підставі ст.3 Указу Президента
України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів,
позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних
санкцій за порушення валютного законодавства" від 27.06.1999р.
№734/99 ( 734/99 ) (734/99)
, до приватного підприємства "ВДВ-Бізнес"
застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2.261,00
грн.
Факт існування порушень дотримання вимог валютного
законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій по ряду
імпортних контрактів, встановлених фахівцями ДПI в ході
документальної перевірки позивачем оскаржено не було. Разом з тим,
позивач вказує на порушення ДПI у Орджонікідзевському районі м.
Запоріжжя.
Згідно ст..250 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до
суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення
порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим
суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення
господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Згідно ст. 238 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
за
порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення
господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути
застосовані уповноваженими органами державної влади або органами
місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції,
тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру,
спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та
ліквідацію його наслідків.
Виходячи зі змісту статті 1 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
- цей Кодекс визначає основні засади господарювання в
Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами
господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками
відносин у сфері господарювання.
Відповідно до ст.2 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
учасниками відносин у сфері господарювання, поряд з суб'єктами
господарювання є органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Відповідно до ст.10 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" від 4 грудня 1990 року N 509-ХII ( 509-12 ) (509-12)
, в
редакції Закону №3813-ХП від 24.12.1993р. ( 3813-12 ) (3813-12)
, державні
податкові інспекції в районах, містах без районного поділу,
районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові
інспекції, зокрема, здійснюють контроль за додержанням
законодавства про податки, інші платежі.
Таким чином, в даних правовідносинах ДПI не є суб'єктом,
наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не
здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта
господарювання.
Крім того, згідно зі ст.4 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
не є предметом регулювання цього Кодексу:
адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів
господарювання, в яких орган державної влади або місцевого
самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською
компетенцією, і безпосередньо не здійснює
організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта
господарювання.
Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що цей Закон є спеціальним
законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Згідно зі статтею 15 пп. 15.1.1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
за винятком випадків,
визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має
право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника
податків у випадках, визначених цим Законом, (або іншими Законами
України) не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім
днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі,
коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її
фактичного подання. Відповідно до вимог п. 17.3 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
сплата
(стягнення) штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення)
податку та оскарження їх сум.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку,
що застосовані до позивача штрафні санкції не є
адміністративно-господарською санкцією у розумінні норм
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, а тому відсутні
підстави щодо застосування до спірних правовідносин строків
застосування санкцій передбачених ст. 250 вказаного Кодексу.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін,
якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судами норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної
інстанцій винесено законні і обгрунтовані рішення, постановлені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу приватного підприємства "ВДВ-Біснес" -
відхилити.
Постанову господарського суду Запорізької області від 30
серпня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного
господарського суду від 24 листопада 2006 року - залишити без
змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: