Про зобов'язання ДПА України не надавати особі ідентифікаційний номер та здійснювати в подальшому її облік як платника податків та інших обов'язкових платежів за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційного номера - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі - ДПІ) та Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА) про зобов'язання вчинити дії,

У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому, посилаючись на Закон України від 22 грудня 1994 року № 320/94-ВР "Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) (був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 320/94-ВР (320/94-ВР) ), просила: зобов'язати ДПА України не надавати їй ідентифікаційний номер та здійснювати в подальшому її облік як платника податків та інших обов'язкових платежів за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційного номера (за прізвищем, іменем та по-батькові та за місцем проживання); зобов'язати ДПА не вносити про неї дані в Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів (далі - Державний реєстр); зобов'язати ДПІ не вносити дані про неї в Державний реєстр інформацію та не надавати їй ідентифікаційний номер; зобов'язати ДПІ вести її облік як платника податків та інших обов'язкових платежів за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційного номера (за прізвищем, іменем та пo-батькові та за місцем проживання); зобов'язати ДПІ проставити у її паспорті на сторінці 7 або 8, або 9 запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року, позов задовольнив частково: зобов'язав ДПІ вести облік ОСОБА_1, як платника податків та інших обов'язкових платежів, за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційного номера (за прізвищем, іменем та пo-батькові та за місцем проживання); зобов'язав ДПІ проставити у паспорті ОСОБА_1 на сторінці 7 або 8, або 9 запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 9 квітня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій змінив в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ДПІ вести облік ОСОБА_1 як платника податків за раніше установленою формою обліку без використання ідентифікаційного номера, а також поставити в паспорті позивача відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера. У цій частині позову відмовив. В решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України, які, на думку ОСОБА_1, підтверджують неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, рішення в яких додані на підтвердження наведених у заяві доводів, підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.