Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Головуючого: судді Фадєєвої Н.М.

суддів: Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є., Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Приватного підприємства "Трухіна К.I." на рішення господарського суду Запорізької області від 08 лютого 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16 червня 2006 року у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Трухіна К.I." про стягнення штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2004 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Трухіна К.I." (надалі ПП) про стягнення 1600 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2003 році.

Позов мотивований тим, що в порушення чинного законодавства України на підприємстві відповідача у 2003 році інваліди не працювали.

Постановою господарського суду Запорізької області від 08 лютого 2006 року задоволено позов.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16 червня 2006 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій по справі відповідач звернувся з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі ПП "Трухіна К.I." просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позову. При цьому посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить оскаржувані рішення залишити без змін як законні і обгрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Розглянувши касаційну скаргу та обговоривши її доводи за матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій в ході з'ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, що ПП "Трухіна К.I." не виконало належним чином покладені на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) заходи по інформу_2анню встановлених законодавством органів про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році, через що останні не направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування. В 2003 році у відповідача не працював жоден інвалід. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Конституції України (254к/96-ВР) кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Частина 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).

Згідно із п. 1 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів в Україні", створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування повинні підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, оскільки відповідач не виконав свій обов'язок стосовно інформування органів працевлаштування про наявні вакантні місця для інвалідів.

Судами вірно зазначено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, але Законом на них покладено обов'язок інформувати належним чином відповідні органи про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

Судами першої та апеляційної інстанцій також вірно застосовані норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, дана правильна правова оцінка встановленим у справі обставинам.

За вказаних обставин доводи касаційної скарги є безпідставними і не спростовують висновків судів.

Керуючись ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Трухіна К.I." відхилити, а рішення господарського суду Запорізької області від 08 лютого 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16 червня 2006 року у по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту постановлення і оскарженню не підлягає.