Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2003 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії приватного нотаріуса ОСОБА_2 щодо вчинення виконавчого напису, -

встановила:

В липні 2000 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, в якій вказував, що 22.03.2000 року приватний нотаріус ОСОБА_2 без достатніх на те підстав вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на належне йому (поручителю) майно. Заявник вважав, що нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис, оскільки договір поруки від 24.02.1998 р. за взаємною згодою банку і поручителя не завірявся нотаріально. У зв'язку з цим ОСОБА_1 просив суд визнати виконавчий напис недійсним.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 серпня 2000 року на підставі п.1 ст. 227 ЦПК України 1963 (1501-06) року провадження по справі було закрито у зв'язку з непідсудністю даної справи загальним судам.

В листопаді 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд вищезазначеної ухвали районного суду за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 08 жовтня 2003 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2003 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали суду від 17 серпня 2000 року за нововиявленими обставинами було відмовлено

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2003 року скасувати.

Листом Верховного Суду України від 27.09.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

В якості нововиявлених заявник називав на ту обставину, що рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25.04.2002 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.08.2002 р., було встановлено неправомірність дій АКБ "Укрсоцбанк" та стягнуто на його користь 20 000,00 грн., сплачених ним у погашення заборгованості з кредиту. Iз цього випливає, що виконавчий напис нотаріуса є наслідком неправомірних дій банку, і це підтверджено рішенням суду тільки у 2002 році, на підставі чого просив суд визнати цю обставину нововиявленою та скасувати ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 серпня 2000 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявнику було відомо про неправомірність дій АКБ "Укрсоцбанк" з моменту звернення з первісною скаргою на дії нотаріуса. Про неправомірність виконавчого напису та повне погашення кредиту за договором заявник вказував у своїй заяві від 20.06.2000 р. зазначивши, що спір про право цивільне перебуває у провадженні Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу.

З такими висновками судів погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, виходячи з наступного.

Підстави перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами були закріплені в систематизованому вигляді у статті 347-2 глави 42 ЦПК України 1963 (1501-06) року (чинного на момент розгляду справи). Виходячи із системного аналізу норм вказаної глави, слід зазначити, що за своєю юридичною природою нововиявленими обставинами є матеріально-правові факти, які мають істотне значення для справи, що входять до складу підстав позову або висунутих проти нього заперечень, а також будь-які юридичні факти, що мають істотне значення для справ позовного, окремого провадження та справ, які виникають з адміністративно-правових відносин.

Серед ознак таких обставин слід виділити наявність їх в об'єктивній дійсності під час розгляду і вирішення справи, невідомість цих фактів для суду й осіб, які брали участь у справі, з незалежних від них причин та виявлення таких фактів після набрання рішенням законної сили. Якщо вони виявляються після розгляду справи, то це вже будуть нові або змінені обставини, які не є підставами для перегляду рішення суду вказаним способом.

Таким чином, встановивши, що обставини, на які посилається заявник були йому відомі на момент звернення до суду зі скаргою, суди обгрунтовано та у відповідності до вимог чинного на момент розгляду справи законодавства відмовили ОСОБА_1 у задоволенні його скарги.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2003 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .