Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2003 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця ВДВС Кіровського районного управління юстиції у м. Кіровограді, -

встановила:

У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірну бездіяльність державного виконавця ВДВС Кіровського районного управління юстиції у м. Кіровограді.

Вказував, що у провадженні державного виконавця знаходяться виконавчі листи №2-1896 від 30.04.2002 р. на суму 3589,65 грн. та №2-795 від 20.02.2003 р. на суму 2607,08 грн., якими задоволено його позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі з Комунального підприємства "Аеропорт Кіровоград". Протягом року він звертався до виконавця, щоб дізнатися про хід виконання судових рішень, проте отримував формальні відмови.

У зв'язку з цим просив суд визнати дії державного виконавця неправомірними, зобов'язавши того здійснити негайне виконання цих рішень та поклавши на начальника ВДВС Кіровського районного управління юстиції у м. Кіровограді обов'язок здійснити за цим контроль.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2003 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою апеляційної судової інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказане судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Листом Верховного Суду України від 28.09.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, державним виконавцем в межах наданих законом повноважень були прийняті всі необхідні міри, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , а затримка виконання рішень суду виникла не з вини державного виконавця, що підтверджується відповідною перепискою з владними структурами.

З урахуванням викладених фактів, судом апеляційної інстанції було зроблено обгрунтований висновок про те, що висновки суду першої інстанції є правильними і такими, що відповідають вимогам Закону України " Про виконавче провадження" (606-14) .

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2003 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .