ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович
К.Г.,
Чалого С.Я.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Запорізької області
від 29 серпня 2006 року у справі №22-5226 за позовом ОСОБА_1 до
управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій
області про виплату вихідної допомоги, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до
управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій
області, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по
грошовій допомозі в сумі 70988,17грн.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від
30 червня 2006 року позов задоволено.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 29
серпня 2006 року скасовано рішення суду першої інстанції та
ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням ОСОБА_1
звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної
інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції,
посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального
права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивача було
звільнено з органів внутрішніх справ 02.07.2001р. за віком.
Згідно "Положення про проходження служби рядовим та
начальницьким складом органів внутрішніх справ України" йому було
нарахована грошова допомога при звільненні і виплачена згідно
Постанови Кабінету Міністрів України № 12 від 08.01.2000р.
( 12-2000-п ) (12-2000-п)
"Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів
України від 17.07.1992р. № 393" у розмірі 5 місячних посадових
окладів.
Таким чином, при звільненні позивача 02.07.2001р. йому було
виплачено грошову допомогу відповідно тієї редакції Постанови
Кабінету Міністрів України, яка діяла на час його звільнення.
Оскільки строк служби позивача був менше року, а в такому
випадку виплата вихідної грошової допомоги не передбачена п.10
Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року
"Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати
пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу,
прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та
військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей"
( 393-92-п ) (393-92-п)
, апеляційний суд дійшов до вірного висновку про
відсутність підстав для стягнення суми позову з відповідача за
період служби позивача з 15 березня по 30 грудня 2005 року.
Варто також зазначити, що позивач, який з 2001 року вважав,
що його право на розмір отриманої при звільнені грошової допомоги,
порушені, до суду за захистом свого права не звертався майже 5
років, що є порушенням як ст.99 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, так і гл.
31-А ЦПIК України.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку
про відсутність заборгованості управління Міністерства внутрішніх
справ України в Запорізькій області, яке виплатило позивачу
грошову допомогу відповідно до законодавства, яке діяло на момент
виплати.
Разом з тим, помилковою є позиція суду першої інстанції щодо
наявності підстав виплати позивачу вихідної допомоги за 22 роки
служби в сумі 70188,17грн.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін,
якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судом норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції
винесено законне і обгрунтоване рішення, постановлене з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Постанову апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня
2006 року - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: