ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 грудня 2007 р. м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючого - Харченка В.В., суддів - Васильченко Н.В.,
Кравченко О.О., Матолича С.В., Шкляр Л.Т., при секретарі Мельник
I.М., за участі представника скаржника Гаврилюка С.I. та
представників позивача Кот М.А., Кіндяк Н.В., розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління
Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства
внутрішніх справ України в Одеській області на постанову
Господарського суду Одеської області від 26 березня 2007 року та
ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 10 липня
2007 року у справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів до Управління Державної служби
охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ
України в Одеській області про стягнення, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Господарського суду Одеської області від 26
березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського
апеляційного господарського суду від 10 липня 2007 року було
задоволено позов Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів до Управління Державної служби охорони при
Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в
Одеській області про стягнення адміністративно-господарських
санкцій за невиконання нормативу робочих місць для
працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі 114000,00 грн..
та пені з порушення встановлених законодавством термінів сплати
адміністративно господарських санкцій у розмірі 5130,00 грн.
Зазначені судові рішення мотивовано тим, що відповідач
повинен був створити у 2005 р. 23 місця для можливого
працевлаштування інвалідів на підприємстві, а фактично в 2005 р.
на підприємстві працювало 8 інвалідів.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями УДСО
звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову
Господарського суду Одеської області від 26 березня 2007 року та
ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 10 липня
2007 року скасувати, постановивши рішення про відмову у
задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом невірно застосовані
норми матеріального права до спірних правовідносин.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на
предмет повноти та всебічності їх дослідження та обгрунтованості
застосування норм матеріального права до спірних правовідносин,
вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла думки, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню .
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 11
від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають
зазначеним вимогам, оскільки не грунтується на всебічному, повному
і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи
в їх сукупності.
Відповідно вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі Закон для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Наказом Держкомстату України № 49 ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
від
10.01.2002 р. затверджено звіт за формою № 10-ПI, який подається
підприємством не пізніше 1 лютого після звітного періоду
регіональному Фонду України соціального захисту інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема акту перевірки
відповідача, доданого до позовної заяви (а.с.4) відповідачем
подавалася звітність стосовно наявних робочих місць.
Однак судами на досліджено чи подав відповідач належний звіт
по формі № 10-ПI до регіонального відділення фонду соціального
захисту інвалідів, та чи інформував центр зайнятості про наявні
вакансії для можливого працевлаштування інвалідів.
Згідно ст. 8 Закону працевлаштування інвалідів на
підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної
захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено
обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для
працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
Тобто, висновок судів про правомірність застосування штрафних
санкцій до відповідача за неналежне виконання ним Закону є
передчасним, оскільки не відповідає наявним доказам по справі. В
матеріалах справи не містяться докази того, звертались чи не
звертались інваліди, крім восьми працюючих на підприємстві, про
працевлаштування до відповідача і направлялись чи не направлялись
відповідними органами та організаціями до відповідача інваліди для
працевлаштування і чи мали місце випадки відмови у
працевлаштуванні інвалідів, якщо мали, то причини такої відмови.
Отже ухвалене по справі рішення не встановило дійсний
характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами і, як
наслідок, судом невірно застосовані норми матеріального права до
вирішення вказаних правовідносин.
Враховуючи, що касаційна інстанція відповідно до ст. 220
Кодексу адміністративного судочинства ( 2747-15 ) (2747-15)
не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні чи постанові суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України вбачає за необхідне судові рішення
та постанову скасувати, а справу направити на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно повно та
всебічно з'ясувати всі обставини справи і в залежності від
встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини та ухвалити законне і обгрунтоване
рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230,
231 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при
Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в
Одеській області задовольнити частково .
Постанову Господарського суду Одеської області від 26 березня
2007 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від
10 липня 2007 року по справі № 8/288-06-10217А скасувати, справи
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Головуючий В.В.Харченко
Судді Н.В.Васильченко
О.О.Кравченко
С.В.Матолич
Л.Т.Шкляр