Про визнання дій неправомірними, визнання нечинними та скасування припису та рішення - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Закарпатської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Державного агентства України земельних ресурсів (далі - Філія) до Державної інспекції з контролю за цінами в Закарпатській області (далі - Інспекція) про визнання дій неправомірними, визнання нечинними та скасування припису та рішення,

У жовтні 2008 року Філія звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням зміни позовних вимог просила: визнати неправомірними дії Інспекції щодо проведення з 1 по 11 вересня 2008 року планової перевірки дотримання державної дисципліни цін позивачем; визнати нечинним та скасувати рішення відповідача від 18 вересня 2008 року № 26 "Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін" (далі - рішення № 26), яким встановлено порушення Філією частини другої статті 1 Закону України від 20 січня 2005 року № 2375-IV "Про захист конституційних прав громадян на землю" (далі - Закон № 2375-IV (2375-15) ) та пункту 1 наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 12 серпня 2004 року № 264 "Про затвердження Граничних розмірів плати з виконання землевпорядних робіт" (z1042-04) [ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 року за № 1042/9641 (z1042-04) (із змінами, внесеними наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 6 грудня 2005 року № 368 (z1532-05) "Про внесення змін до наказу від 12 серпня 2004 року № 264", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1532/11812 (z1532-05) )] і на підставі статті 14 Закону України від 3 грудня 1990 року № 507-XII "Про ціни і ціноутворення" вирішено вилучити у дохід Державного бюджету України одержану позивачем необґрунтовану виручку в сумі 58 178 грн 38 коп. та стягнути штраф у двократному розмірі за це порушення у сумі 116 356 грн 76 коп.; визнати нечинним та скасувати припис Інспекції від 18 вересня 2008 року № 52 "Про виконання законних вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін" (далі - припис № 52).

На обґрунтування позовних вимог Філія зазначила, що не завищувала граничного розміру вартості робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України, оскільки додаткові роботи та послуги (складання проекту прокладання полігонометричних ходів, метрологічне забезпечення, амортизація приладів, введення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії та транспортні витрати до об'єкта і в зворотному напрямку), за які позивач отримував від замовників додаткову плату відповідно до укладених договорів із останніми, не входять до складу робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, а відносяться до землевпорядних робіт, і тому рішення № 26 та припис № 52 слід визнати нечинними та їх скасувати.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 9 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 березня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Філія звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статей 25, 55, 56 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 858-IV (858-15) ), у якій просить скасувати ухвалу касаційного суду від 26 березня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України. На обґрунтування заяви додала копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2010 року (справа № 23550/08) та постанови Верховного Суду України від 4 липня 2012 року (справа № 21-75а10), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхнім висновком, що до робіт із землеустрою по виготовленню документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, відносяться роботи в комплексі: обстежувальні, топографо-геодезичні, картографічні, з виготовлення плану земельної ділянки, складеного за результатами кадастрової зйомки, а також кадастрового плану земельної ділянки. Вищезазначені роботи відносяться до робіт із землеустрою по виготовленню документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки. Виготовлення технічної документації із землеустрою є однією з умов та підстав отримання державного акта, що посвідчує право власності на земельну ділянку. І тому відповідач правомірно прийняв рішення № 26 та припис № 52, оскільки позивач за проведення робіт із землеустрою по виготовленню документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, отримував від замовників значно більші суми, ніж це встановлено частиною другою статті 1 Закону № 2375-IV.

У справі, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2010 року (справа № 23550/08) в якій додано до заяви, цей суд, посилаючись на статті 25, 56 зазначеного Закону (2375-15) , у подібних правовідносинах дійшов висновку, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є складовою технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, і є, відповідно, окремим видом робіт із землеустрою, а тому укладення комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" договору з фізичною особою на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення та зміни меж земельної ділянки і встановлення вартості цих робіт окремо від укладення договору з тією ж особою на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вартість робіт за яким становить 153 грн, не є порушенням державної дисципліни цін, передбаченої у частині другій статті 1 Закону № 2375-IV.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу наведених рішень суду касаційної інстанції вважає, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права, однак у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав. Закон № 2375-IV (2375-15) визначає фінансові засади щодо реалізації громадянами України прав власності на землю відповідно до статті 14 Конституції України. Його метою є зниження суми витрат за отримання державних актів на землю та їх реєстрацію, поліпшення соціально-економічного клімату, що в кінцевому підсумку сприятиме прискоренню земельної реформи.

У статті 1 зазначеного Закону визначено вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, при їх передачі безоплатно у власність громадянам України: вартість робіт при виділенні земельної ділянки в натурі (на місцевості) не може перевищувати п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а вартість усіх інших робіт при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України - дев'яти неоподатковуваних мінімумів.

При цьому сама державна реєстрація державних актів на право власності на земельні ділянки здійснюється безоплатно.

У статті 1 Закону № 858-IV наведено визначення терміну "види робіт із землеустрою" - обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Згідно зі статтею 56 Закону № 858-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає, зокрема, матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, а також кадастровий план земельної ділянки, тому роботи обстежувальні, топографо-геодезичні, картографічні, з виготовлення плану земельної ділянки, складеного за результатами кадастрової зйомки, а також кадастрового плану земельної ділянки є частиною робіт, необхідних для складання цієї документації із землеустрою.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погодилася з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що до робіт із землеустрою по виготовленню документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, відносяться роботи обстежувальні, топографо-геодезичні, картографічні, з виготовлення плану земельної ділянки, складеного за результатами кадастрової зйомки, та кадастрового плану земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі (43-99-п) , затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1999 року № 43, роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності: підготовчі роботи; встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.

Оскільки Законом № 2375-IV (2375-15) встановлено граничну вартість робіт не на конкретний вид документації із землеустрою, а на всі роботи із землеустрою, які необхідні для складання державного акта, то плата за виконання робіт обстежувальних, топографо-геодезичних, картографічних, з виготовлення плану земельної ділянки, складеного за результатами кадастрової зйомки, а також кадастрового плану земельної ділянки відповідно до цього Закону не може стягуватись понад визначену граничну вартість, а отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, є законним і ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 16 жовтня 2012 року (справа № 21-178а12).

При цьому слід зазначити, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги, як приклад неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, постанову Верховного Суду України від 4 липня 2011 року (справа № 21-75а10), оскільки остання не є рішенням суду касаційної інстанції, а постановлена Верховним Судом України в порядку глави 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .