ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну
справу за касаційною скаргою прокурора Центрально-Міського району
м. Горлівки в інтересах ОСОБА_1 Донецької області на постанову
апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2006 року у
справі за позовом прокурора Центрально-Міського району м.
Горлівки, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Центрально-Міського
управління праці та соціального захисту населення Горлівської
міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих
компенсаційних виплат на оздоровлення,
встановила:
В серпні 2005 року прокурор Центрально-Міського району м.
Горлівки звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із зазначеним
позовом, в якому просив стягнути з Центрально-Міського управління
праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради
Донецької області (далі - УПСЗН Горлівської міської ради,
відповідач) на користь ОСОБА_1 недонараховану допомогу на
оздоровлення за 2004 рік у розмірі передбаченому ст. 48 Закону
України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали
в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. №796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
(далі - Закон №796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
).
В обгрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що
ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи першої
категорії, інвалідом II групи і, у зв'язку з цим, відповідно до
ст. 48 Закону №796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
, відноситься до числа осіб, які
мають право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у
розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, проте відповідачем
виплати здійснювались відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. №836
( 836-96-п ) (836-96-п)
в розмірі лише 26,70 грн.
Прокурор вважав, що дії відповідача носять неправомірний
характер і просив суд стягнути з останнього на користь ОСОБА_1
недовиплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2004 рік у
розмірі 1158,30 грн.
В подальшому прокурор позовні вимоги збільшив та просив суд
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 недовиплачену щорічну
допомогу на оздоровлення за 2002, 2003, 2005 роки у розмірі
2897,00 грн., а разом - 4055,30 грн.
Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від
07 грудня 2005 року позовні вимоги прокурора було задоволено
повністю та визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб
відповідача. Стягнуто з УПСЗН Горлівської міської ради на користь
ОСОБА_1 суму щорічних виплат на оздоровлення за період з 2002 року
по 2005 рік у розмірі 4055,30 грн.
Постановою апеляційного суду Донецької області від 21 березня
2006 року задоволено апеляційну скаргу відповідача та скасовано
постанову суду першої інстанції. В задоволенні позовних вимог
відмовлено.
В касаційній скарзі прокурор Центрально-Міського району м.
Горлівки, посилаючись на порушення норм матеріального права,
просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити
в силі постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки
від 07 грудня 2005 року.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи
касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи
нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд
апеляційної інстанції виходив з тих міркувань, що проведені
позивачу виплати, передбачені Законом №796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
,
здійснені вірно, оскільки їх розмір відповідає розміру,
встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня
1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 836-96-п ) (836-96-п)
(далі -
постанова КМ України № 836).
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не
погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду
на наступне.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що
позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1
категорії, має II групу інвалідності, пов'язану з наслідками
аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 48 Закону №796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
, щорічна допомога інвалідам II групи виплачується у
розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір
мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (абзац
7 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
).
Право ОСОБА_1 на одержання вказаних виплат відповідачем не
оспорюється.
Статтею 3 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що
людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і
безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною
за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави.
Постановою Кабінету Міністрів України від №836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
від 26.07.1996 року, якою керувався суд апеляційної інстанції,
відмовляючи прокурору в позові, встановлено конкретні розміри
виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону №796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
. Цим Законом встановлено розмір таких виплат, як кратну
відносно розміру мінімальної заробітної плати величину на час
виплати.
Законами України, що приймались у період 2001 по 2004 роки
стосовно розмірів заробітної плати, не встановлювались обмеження
щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими
нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст. 48
Закону №796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
.
З моменту прийняття постанови КМУ №836 від 26.07.1996 року
( 836-96-п ) (836-96-п)
встановлені нею розміри виплат залишались незмінними,
в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався
розмір мінімальної заробітної плати.
Даним Законом (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів надано
право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього
Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України №987
від 20.06.2000 року "Про затвердження Порядку використання коштів
Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення"
( 987-2000-п ) (987-2000-п)
, та підвищувати розміри доплат, пенсій і
компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу
вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не
зменшення їх та встановлення їх у твердій сумі, яка не відповідає
Закону.
Iншими Законами в зазначений період Кабінету Міністрів
України також не надавалось право на зменшення гарантованих
державою виплат.
Слід зазначити, що згідно із ст. 8 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права,
відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються
найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість,
діяльності держави.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту 6 частини
першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, виключно
законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а
статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої
влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція
не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим
державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами
змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48
Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
протягом 1999-2002 років не призупинялась.
Враховуючи викладене та виходячи із загальних засад
пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами,
колегія суддів відзначає, що в даному випадку підлягають
застосуванню саме норми ст. 48 Закону №796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
та норми
відповідних Законів України, якими встановлювався розмір
мінімальної заробітної плати за час, що сплив після прийняття
постанови КМУ №836 від 26.07.1996 ( 836-96-п ) (836-96-п)
року.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону
№796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
, Центрально-Міське управління праці та
соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької
області повинно було виплатити позивачу щорічну допомогу на
оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної
заробітної плати на момент здійснення виплат.
Суд апеляційної інстанції наведені вище обставини не
врахував, а тому постановив незаконне судове рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та
апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому
може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального
права, на які не було посилання в касаційній скарзі у зв'язку з
чим, колегія суддів виходить за межі касаційної скарги та
приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції також не
може залишатись в законній силі.
Задовольняючи вимоги прокурора про стягнення недовиплачених
коштів на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 2002 по 2005 р.р., суд
першої інстанції не взяв до уваги положення частини 2 статті 99
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
щодо встановленого річного строку для
звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та
інтересів особи та не навів мотивів з яких підстав він не
застосований.
Згідно з частиною другою статті 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових рішень судів першої та (або)
апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий
розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи
і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Оскільки суди попередніх інстанцій при розгляді справи
допустили порушення норм матеріального та процесуального права,
які не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то ухвалені
ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню
на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати вищенаведене,
а також зважити на те, що визнання факту бездіяльності відповідача
суперечить матеріалам справи, оскільки останнім були вчинені дії
по виплаті певних коштів позивачу, проте в порядку, що суперечив
чинному на момент проведення виплат законодавству.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу прокурора Центрально-Міського району м.
Горлівки задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Донецької області від 21 березня
2006 року та постанову Центрально-Міського районного суду м.
Горлівки Донецької області від 07 грудня 2005 року - скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в
іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та за
наявності підстав, встановлених ст. 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
може бути оскаржена до Верховного Суду України.
Судді: