ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за
касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ
України в Кіровоградській області на рішення Ленінського районного
суду м. Кіровограда від 01 жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного
суду Кіровоградської області від 16 грудня 2003 року у справі за
позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ
України про стягнення на його користь одноразової допомоги, -
встановила:
У липні 2003 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській
області (далі - УМВС, відповідач) про стягнення одноразової
грошової допомоги в розмірі 7731,00 грн., мотивуючи його тим, що в
під час проходження служби в органах внутрішніх справ отримав
захворювання, у зв'язку з чим йому було встановлено другу групу
інвалідності й звільнено зі служби за станом здоров'я. Посилаючись
на те, що відповідач ухиляється від надання йому одноразової
грошової допомоги, передбаченої п.6 ст. 23 Закону України "Про
міліцію" ( 565-12 ) (565-12)
, просив задовольнити заявлені вимоги.
Рішенням Ленінського районного суду від 01 жовтня 2003 року,
залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської
області від 16 грудня 2003 року, позовні вимоги ОСОБА_1. було
задоволено та стягнуто з відповідача на його користь 7731,00 грн.
одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала
у період проходження служби відповідно до п.6 ст. 23 Закону
України "Про міліцію" ( 565-12 ) (565-12)
.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими
рішеннями, УМВС України в Кіровоградській області звернулось до
Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному
ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій, посилаючись на
порушення норм матеріального права, просило вказані судові рішення
скасувати і в позові відмовити.
Листом Верховного Суду України від 22.02.2006 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену касаційну скаргу зі
справою було передано до Вищого адміністративного суду України для
вирішення в порядку касаційного провадження.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування
судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Встановлено, що з листопада 1974 року до вересня 1996 року
позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ.
Під час проходження служби позивач захворів, у зв'язку з чим
26.10.1997 року був визнаний інвалідом другої групи.
Судом встановлено, що позивачеві виплачено страхове
відшкодування в розмірі трирічного грошового утримання за
останньою посадою.
Задовольняючи позов ОСОБА_1. та стягуючи з УМВС на його
користь грошову допомогу в розмірі 7731,00 грн., суди виходили з
того, що ця сума підлягає стягненню з УМВС на підставі п.6 ст. 23
Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ) (565-12)
незалежно від отримання
ним страхового відшкодування, оскільки, на думку суду, зазначені
виплати не є тотожними.
Однак такий висновок не узгоджується з нормами матеріального
права.
Так, відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію"
( 565-12 ) (565-12)
працівник міліції підлягає обов'язковому державному
страхуванню, порядок і умови якого встановлюються Кабінетом
Міністрів України.
Стаття 23 закріплює основні положення державного страхування
та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва працівника
міліції, а також визначає граничні суми грошових виплат у разі
настання страхового випадку.
Відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради України "Про
порядок введення в дію Закону України "Про міліцію" від 25 грудня
1990 року ( 583-12 ) (583-12)
стаття 23 набрала чинності після затвердження
постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 29 червня 1991 року
( 59-91-п ) (59-91-п)
(у редакції постанови № 627 ( 627-92-п ) (627-92-п)
від 19
листопада 1992 року зі змінами, внесеними постановами від 9
березня 1995 року № 165 ( 165-95-п ) (165-95-п)
та від 22 березня 1995 року №
206 ( 206-95-п ) (206-95-п)
) Положення про порядок і умови державного
обов'язкового страхування осіб рядового, начальницького та
вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ
України (далі - Положення), яким визначено порядок і умови
проведення страхових виплат, передбачених законом у разі настання
подій, вичерпний перелік яких наведено в законі, встановлено
критерії визначення розміру відшкодування в залежності від ступеня
втрати працездатності в межах граничної суми, встановленої цією
нормою закону, визначено особу страховика - НАСК "Оранта", строки
і порядок виплати страхових сум.
За змістом пунктів 1, 3, 4, 5 Положення, МВС України
перераховує страхові платежі з державного обов'язкового особистого
страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого
складу органів і підрозділів внутрішніх справ України на
спеціальний рахунок НАСК "Оранта", яка при настанні страхових
подій, передбачених у п. 2 цього Положення, проводить виплату
страхових сум.
Спори, які виникають з приводу виплати страхових сум,
вирішуються в судовому порядку, сторонами в якому є застрахований
(його спадкоємці) і страховик (НАСК "Оранта"). (п. 4 Положення).
При цьому, Положення, в межах передбачених законом, визначає
розмір одноразових страхових виплат окремо: для випадків загибелі
(смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання,
одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних із
безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської
безпеки, боротьбі із злочинністю, і окремо - у випадках, не
пов'язаних безпосередньо із зазначеною участю.
Враховуючи, що зазначене Положення відповідно до п. 3
Постанови Верховної Ради України від 25 грудня 1990 року прийняте
на підставі ст. 23 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ) (565-12)
і з
часом його прийняття пов'язаний час введення в дію цієї статті,
висновок суду про те, що передбачене Положенням страхове
відшкодування є самостійною грошовою виплатою, відмінною від
грошової виплати, передбаченої п. 6 ст. 23 Закону України "Про
міліцію" ( 565-12 ) (565-12)
, є невірним.
Не врахувавши зазначених норм та доказів про сплату ОСОБА_1.
страхового відшкодування, суд безпідставно поклав на УМВС
обов'язок по сплаті йому грошової допомоги, передбаченої п. 6 ст.
23 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ) (565-12)
.
Апеляційний суд, в порушення вимог ст. 301 ЦПК України (в
редакції 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року) не перевірив доводів апеляційної
скарги УМВС і не звернув увагу на неправильне застосування судом
першої інстанції норм матеріального права.
Оскільки по справі не вимагається збирання або додаткової
перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й
правильно, але допущено помилку в застосуванні норм права, -
оскаржувані судові рішення на підставі ст. 229 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
підлягають скасуванню з постановленням нового рішення
про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України, -
постановила:
Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ
України в Кіровоградській області задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01
жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської
області від 16 грудня 2003 року - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та за
наявності підстав, встановлених ст. 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
може бути оскаржена до Верховного Суду України.
Судді: