ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович
К.Г.,
Чалого С.Я.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою управління праці та соціального захисту населення
Шевченківської районної державної адміністрації на постанову
Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21 червня 2006 року
та постанову апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня
2006 року у справі №2-А-178/06р. за позовом ОСОБА_1 до управління
праці та соціального захисту населення Шевченківської районної
державної адміністрації про стягнення суми грошової допомоги, -
в с т а н о в и л а :
В березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до
управління праці та соціального захисту населення Шевченківської
районної державної адміністрації, в якому просив стягнути з
відповідача 3963,45грн. недоплаченої щорічної разової грошової
допомоги як учаснику бойових дій.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що всупереч Закону України
"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від
22.10.1993 року ( 3551-12 ) (3551-12)
№3551, а також Постанови КМ України
"Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від
08.02.1994 року №63 ( 63-94-п ) (63-94-п)
у 2003-2005 роках разова грошова
допомога виплачувалася йому не в повному обсязі.
Постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21
червня 2006 року позов задоволено.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня
2006 року змінено рішення суду першої інстанції в частині
стягнення суми грошової допомоги - стягнуто на користь позивача
1898,75грн., а в решті рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями управління
праці та соціального захисту населення Шевченківської районної
державної адміністрації звернулося до Вищого адміністративного
суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
рішення судів першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на
порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно
посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.10.1998 року ОСОБА_1 є учасником
бойових дій.
Згідно ст. 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
щорічно до 5 травня учасникам
бойових дій повинна надаватися одноразова грошова допомога в
розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 279 від
13.02.2002 року мінімальна пенсія за віком у 2003 році складала
47,30 грн., у 2004 році згідно з ЗУ № 1058-IV ( 1058-15 ) (1058-15)
від
09.07.2003 року, складала 92,45 грн., у 2005 році, згідно з
законом України № 2291- IV від 23.12.2004 року ( 2291-15 ) (2291-15)
, а
також №2505- IV ( 2505-15 ) (2505-15)
від 25.03.2005 року, складала 332,00
грн.
Таким чином, згідно ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії
їх соціального захисту" суми виплат мали складати: у 2003 році -
(47,30 гри. х 5) - 236,50 грн.; у 2004 році - (92,45 грн. х 5) -
462,25 грн.; у 2005 році - (332,00 грн. х 5) - 1660 грн. Загальна
сума становить 2358,75 грн.
Разом з тим, позивачу в 2003 було виплачено разову грошову
допомогу у розмірі 90 грн., у 2004 році - 120 грн., у 2005 році -
250 грн. Тобто, сума заборгованості складає 1898,75 грн.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку,
що згідно ч.5 ст.12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
позивач, як учасник бойових дій,
має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня в розмірі
п'яти мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, як вірно зазначено в рішенні апеляційного суду,
помилковою є позиція суду першої інстанції щодо визначення суми
заборгованості та стягнення на користь ОСОБА_1 3963,45 грн. на
погашення заборгованості по несплаченій щорічній грошовій допомозі
учаснику бойових дій.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін,
якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове
рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не
допустив порушень норм матеріального і процесуального права при
ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним
судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або
могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції
винесено законне і обгрунтоване рішення, постановлене з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту
населення Шевченківської районної державної адміністрації -
відхилити.
Постанову апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня
2006 року - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: