Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Ликова В.Б.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 27.11.07 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2004 та рішення господарського суду м. Києва від 22.09.2004

у справі № 33/377

за позовом Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

до 1) ВАТ "Центр розвитку моди"

2) ТОВ "Трансгарант"

про визнання угоди недійсною

Державна податкова інспекція у Солом'янському району м. Києва (позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору підряду від 01.12.2003 №45-12-03, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Центр розвитку моди" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгарант" (відповідач-2), на підставі положень статті 49 ЦК УРСР, а також з вимогою про стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошові кошти у сумі 110447,00 грн. та з вимогою про стягнення з відповідача-1 в доход держави кошти сумі 110447,00 грн.

Рішенням місцевого суду від 22.09.2004, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2004 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між відповідачами укладено договір підряду № 45-12-03 від 01.12.2003, відповідно до умов якого ВАТ "Центр розвитку моди" доручає, а ТОВ "Трансгарант" зобов'язується виконати ремонт приміщень згідно кошторису на суму 110 447,00 грн.

Фактичне виконання сторонами вказаного договору підряду підтверджується актом прийому-передачі робіт від 29.12.2003 на суму 110 447,00 грн., податковою накладною № 201 від 15.12.2003 на суму 110 447,00 грн. та платіжними дорученнями № 509 від 04.12.2003 на суму 56 146,08 грн., № 182/1 від 15.12.2003 на суму 11 610,00 грн., № 524 від 15.12.2003 р, на суму 42 690,92 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17.03.2004 № 2-1462/2004 визнано недійсними статут та установчий договір ТОВ "Трансгарант" від 26.08.2003, свідоцтво платника податку на додану вартість № 36084118, видане 12.09.2003, від дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день розгляду спору відповідачі є юридичними особами (довідки з ЄДРПОУ наявні в матеріалах справи).

Приймаючи рішення про відмову в задоволені позову суди мотивували тим, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , який набув чинності з 01.01.04 цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки, правовідносини між відповідачами виникли та припинились (в зв'язку з виконанням спірного договору) до набрання чинності новим Цивільним кодексом України (435-15) , колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій в тому, що до даних відносин застосовуються саме положення Цивільного кодексу (435-15) УРС

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто, яка порушує основні принципи існуючого суспільного ладу. Якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Згідно абз. 1 п. 11 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999 №02-5/111 (v_111800-99) (далі - Роз'яснення ВАС України), необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до статті 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Абз.3 Роз'яснень ВАС України передбачено, що для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Відносно посилань скаржника на визнання недійсними установчих (статутних) документів, то судова колегія погоджується з висновками судів, що законодавством не ставиться факт недійсності всіх угод, укладених підприємством (а тим більше на підставі ст. 49 ЦК УРСР), в залежність від визнання недійсними установчих документів цього підприємства, більш того передбачається можливість прийняття претензій кредиторів, у т. ч. щодо бюджетного боргу, та їх задоволення.

Необхідно зазначити, що пунктом 19 Роз'яснення ВАС України передбачено, що саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства та/або рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.

Слід звернути увагу на те, що в матеріалах справи не вбачається доказів заподіяння збитків інтересам держави внаслідок виконання зазначеної угоди

В наявному у матеріалах справи акті позапланової документальної перевірки ТОВ "Трансгарант" від 14.09.2004 № 65/2611/32619542, що визнається апеляційною інстанцією, позивачем не встановлено порушень законодавства з боку відповідача-2 під час чи внаслідок виконання саме спірного договору.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з думкою судів, що надані позивачем податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту від 14.09.2004 № 65/2611/32619542, про донарахування відповідачу-2 податкових зобов'язань не підтверджують, факту того, що визначенні податкові зобов'язання виникли саме внаслідок виконання відповідачем-2 спірного договору.

Несплата податків дійсно є порушенням діючого податкового законодавства, однак несплата податків стороною за договором чи сплата не в повному обсязі не є беззаперечним підтвердженням мети відповідачів при укладанні та виконанні спірної угоди на ухилення від сплати податків.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди дійшли до цілком вірного висновку, що відсутність належних доказів порушення податкового законодавства як відповідачем-1, так і відповідачем-2 за укладеною між ними угодою, свідчить, що позивач не довів факт укладення угоди між відповідачами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому позовні вимоги вірно визнані судами необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2004 та рішення господарського суду м. Києва від 22.09.2004 у справі № 33/377 – залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2004 та рішення господарського суду м. Києва від 22.09.2004 у справі № 33/377 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.