Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Ликова В.Б.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 27.11.07р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Деснянському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006

у справі № 46/112-А

за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Н.І.К."

до ДПІ у Деснянському районі м. Києва

про визнання недійсним рішення

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення ДШ у Деснянському районі м. Києва № 0003532306/0 від 23.12.2005 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою господарського суду міста Києва від 17.04.2006 року у справі № 46/112-А у позові відмовлено повністю. Суд мотивував постанову вимогами п.п.12, 20 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг" № 265/96-ВР від 06.07.1995р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 у справі № 46/112-А постанову господарського суду міста Києва від 17.04.2006 року скасовано та прийняти нову постанову, якою позов задоволено: визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0003532306/0 від 23.12.2005 року.

Не погоджуючись з зазначеними рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права, а саме п. 12 ст. 3, ст. 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" № 265/95-ВР від 06.07.1995 року.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ДПІ у Деснянському районі м. Києва було проведено перевірку господарської одиниці - кафе, що належить позивачу, за результатами якої був складений Акт перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності № 1763/23-3/23726840 від 15.12.2005 року (а.с.72-77). В даному акті зазначено порушення позивачем п.п. 1,2,8,9,13 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг" № 265/96-ВР (265/95-ВР) від 06.07.1995р. (далі - Закон № 265/96 (265/95-ВР) ), а саме: непроведення розрахункової операції через РРО з роздрукуванням розрахункового документа; невідповідність суми готівкових коштів зазначеній в Х - звіті РРО на суму 15 грн. 70 коп.; незабезпечення щоденного друку фіскального 2-звіту; незазначення в меню грошової одиниці України (гривні). В акті вказано, що до акту доданий опис залишку товару станом на 15.12.2005р. на загальну суму 19779 грн. 78 коп.

Оскаржуваним рішенням ДПІ у Деснянському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0003532306/0 від 23.12.2005 року (а.с.10) застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 9 722,36 грн. за порушення п.12 Закону № 265/96, з посиланням на вищезгаданий акт перевірки № 1763/23-3/23726840 від 15.12.2005 року та на п.20 Закону № 265/96 (265/95-ВР) .

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачем надавались під час вищевказаної перевірки товарно-транспортні накладні на пиво та лікеро-горілчані вироби, які не можуть бути прийняті для обліку, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність застосування до позивача фінансових санкцій за порушення п. 12 Закону №265/96 (265/95-ВР) .

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до п. 12 ст. З Закону № 265/96 (265/95-ВР) , суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних каток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Статтею 20 Закону № 265/96 (265/95-ВР) встановлено, що до суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п.13 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України № ПО від 17.03.2001 "Про затвердження Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби" (із змінами, внесеними згідно з Наказами ДПА № 98 від 11.03.2002 № 174 від 11.04.2003 р.), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 р. за № 268/5459 (z0268-01) , факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, посилання на будь-які накладні і на неприйняття їх перевіряючими до обліку в даному акті перевірки № 1763/23-3/23726840 від 15.12.2005 та додатку до нього відсутнє, і висновки про наявність необлікованих товарів та порушення позивачем п.12 Закону № 265/96 (265/95-ВР) в даному акті перевірки також не міститься.

Такі посилання містяться лише у письмовому запереченні відповідача на позовну заяву (а.с.43), однак вони належними доказами не підтверджуються.

Таким чином, докази правомірності застосування суми штрафних санкцій у розмірі 9722 грн. 36 коп., зазначеної в оскаржуваному у даній справі рішенні про застосування штрафних санкцій, прийнятому на підставі акту перевірки № 1763/23-3/23726840 від 15.12.2005 року, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи відсутність доказів встановлення проведеною відповідачем перевіркою факту порушення позивачем п.12 Закону № 265/96 (265/95-ВР) , застосування до позивача за таке порушення штрафних санкцій є безпідставним, а тому судова колегія погоджується з висновками суду другої інстанції, що оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій підлягає визнанню недійсним.

Отже, враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про не з'ясування судом першої інстанції всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та невірного застосування закону до одних правовідносин.

Протре, суд апеляційної інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПІ у Деснянському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 у справі № 46/112-А – залишається без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу ДПІ у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 у справі № 46/112-А – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.