ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" листопада 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.,
Суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Усенко Є.А., Шипуліної
Т.М.,
при секретарі: Хрущ В.Л.
за участю представників:
позивача: Павленка Р.Г.
відповідача 1.: Гребневої О.В.
розглянувши касаційну скаргу Малого приватного підприємства
"Фірма "Техком"
на рішення господарського суду м.Севастополя від 01 липня
2005 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 03 серпня 2005 року
у справі №20-3/266-12/063
за позовом Державної податкової інспекції у місті
Севастополі
до 1.Малого приватного підприємства "Фірма "Техком"
2.Приватного підприємства "УкрДонецькТехноБуд"
про визнання договору недійсним, -
встановив:
У червні 2003р. Державна податкова адміністрація
м.Севастополя звернулась з позовом до господарського суду
м.Севастополя про визнання недійсним укладеного між відповідачами
МПП "Фірма "Техком" та ПП "УкрДонецькТехноБуд" договору №12 від
01.08.2002р. та стягнути з МПП "Фірма "Техком" до Державного
бюджету України вартість отриманого товару в сумі 452100,00грн. на
підставі ст.49 ЦК України .
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що оскаржувану угоду
відповідачами укладено з метою завідомо суперечній інтересам
держави і суспільства, тобто дана угода спрямована на приховування
доходів від оподаткування.
Дана справа неодноразово переглядалась судовими інстанціями.
Рішенням господарського суду м.Севастополя від 01 липня
2005р., залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 03 серпня 2005р., позовні
вимоги було задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір
поставки №12 від 01.08.2002р. між МПП "Фірма "Техком" та ПП
"УкрДонецькТехноБуд". Стягнуто з МПП "Фірма "Техком" в доход
держави все одержане за угодою загальною вартістю 452100,00грн..
Стягнуто з ПП "УкрДонецькТехноБуд" на користь МПП "Фірма "Техком"
отримані за договором кошти. в сумі 452100,00грн.
Судові рішення мотивовано тим, що оскаржувана угода була
укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та
суспільства, оскільки ПП "УкрДонецькТехноБуд" було створено без
наміру здійснювати підприємницьку діяльність та сплачувати
податки.
Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної
інстанції до суду касаційної інстанції звернувся відповідач МПП
"Фірма "Техком", яким поставлено питання про скасування рішень
попередніх судових інстанцій та прийняття нового рішення про
відмову у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування своїх вимог позивач вказує на порушення
судами першої та апеляційної інстанцій вимог матеріального та
процесуального права, що призвело до неправильного вирішення
справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у
касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2002р. між
відповідачами МПП "Фірма "Техком" та ПП "УкрДонецькТехноБуд" було
укладено договір №12 від 01.08.2002р. поставки продукції -
специфічних запчастин вартістю 452100,00грн. у т.ч. ПДВ -
75350,00грн..
Поставку продукції оформлено згідно накладної №15 від
01.08.2002р. та податкової накладної №18 від 01.08.2002р. та
сплачено через установу банку.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, рішенням
місцевого суду Куйбишевського району м.Донецька від 29.07.2002р.
по справі за позовом ДПI у Куйбишевському районі м.Донецька, у
зв'язку з підписання засновницьких документів підприємства за
винагороду і без мети на здійснення господарської діяльності, було
визнано недійсними установчі документи та свідоцтво платника ПДВ
№08039355 ПП "УкрДонецькТехноБуд" з моменту реєстрації.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що податковим органом
було двічі складено акти за формою №6-Р про анулювання Свідоцтва
про реєстрацію платника податку на додану вартість №08039355
індивідуальний податковий номер 320367805669 на бланку ф.№2 серії
НБ №079297 платника - Приватне підприємство "УкрДонецькТехноБуд",
про що свідчать: акт №139 від 09.08.2002р. (а.с.15 т.I) та акт
№243 від 10.11.2003р. (а.с. 22 т.II).
Відповідно до ст.59 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, що вступив в силу
з 01.01.2004р., тобто діяв на час прийняття оскаржуваних судових
рішень, встановлено, що суб'єкт господарювання вважається
ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про
припинення його діяльності.
Однак в матеріалах справи відсутня довідка про виключення ПП
"УкрДонецькТехноБуд" з Єдиного державного реєстру. Матеріали
справи свідчать, що на момент здійснення господарських відносин
між відповідачами, а також на час розгляду даної справи юридична
особа - ПП "УкрДонецькТехноБуд" є зареєстрованою як суб'єкт
підприємницької діяльності.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з яким
погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у разі
визнання в установленому законом порядку недійсними реєстрації
суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку зі здійсненням цієї
реєстрації на підставну особу - засновника суб'єкта
підприємницької діяльності, угоди укладені за участю такої особи
повинні визнаватись недійсними відповідно до ст.49 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
З огляду на відмінні матеріальні та процесуальні підстави
недійсності угод та їх правових наслідків відповідно до Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що втратив чинність, та чинного
цивільного й господарського законодавства, судова колегія Вищого
адміністративного суду України дійшла висновку, що судами
попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми
матеріального права, що призвело до неправильного вирішення
справи.
Так, наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням
суду про визнання установчих документів однієї зі сторін договору
недійсними та скасування її державної реєстрації, оскільки
предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність
установчих документів вимогам чинного законодавства, а не
наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що
мала місце під час підприємницької діяльності. Так само визнання у
судовому порядку недійсним свідоцтва платника податку на додану
вартість не є підставою для визнання спірного договору таким, що
укладений з метою суперечною інтересам держави та суспільства.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації
підприємства з підстав визнання його установчих документів
недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час
якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому
числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації
підприємства не тягнув за собою недійсності всіх угод, укладених з
моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з
державного реєстру.
1 січня 2004 року, згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та
перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
Цивільний кодекс Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
втратив чинність.
Чинним Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
не передбачено
таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди,
встановлених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а
також відповідальності (правові наслідки) у вигляді
публічно-правової санкції - стягнення в дохід держави одержаного
однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави
та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний
порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
), не є
адміністративно-правова конфіскація.
Згідно з частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він
пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Отже, застосування судом при вирішенні спору
публічно-правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент
укладення угоди, але положення якого відсутні у Цивільному кодексі
України ( 435-15 ) (435-15)
на момент ухвалення рішення про притягнення до
відповідальності, є помилковим.
Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення
господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським
кодексом України ( 436-15 ) (436-15)
.
Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, який набрав чинність з 1 січня 2004 року,
господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або
вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з
порушенням хоча б одним з них господарської компетенції
(спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із
сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом
недійсним повністю або в частині.
Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
слід застосовувати з урахуванням того, що правочин,
який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а
тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті
215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
є нікчемним, і визнання
такого правочину недійсним судом не вимагається. Санкції
застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо
суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за
змістом ч. 1 ст. 208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
застосування цих
санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією
стороною.
Санкції, встановлені частиною першою статті 208 цього
Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків
(зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору.
За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не
вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених
частиною першою статті 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу
на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам
держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з
метою приховання ухилення від сплати податків.
Частиною першою статті 208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило
відповідає нормі статті 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за
рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є
конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за
порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі
санкції не є цивільно-правовими, а є
адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню
частини першої статті 238 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом
строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
.
Повно і правильно встановивши обставини справи, суди першої
та апеляційної інстанцій, однак, дали їм невірну юридичну оцінку,
що відповідно до ст.229 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, є підставою для
скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового
судового рішення про відмову в позові.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, -
постановив:
Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма
"Техком" - задовольнити.
Рішення господарського суду м.Севастополя від 01 липня 2005
року та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 03 серпня 2005 року - скасувати.
В задоволенні позову Державної податкової адміністрації
м.Севастополя про визнання недійсною угоди №12 від 01.08.2002р.
між Малим приватним підприємством "Фірма "Техком" та Приватним
підприємством "УкрДонецькТехноБуд" - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до
Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття
таких обставин.
Головуючий (підпис)
Судді (підписи)
З оригіналом згідно:
Секретар Хрущ В.Л.