ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2007
№ К-8687/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників: позивача - Мартинова К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
на рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2005 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.04.2005 по справі № 25/233
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Державний
ощадний банк України" в особі Шевченківського відділення № 5441 м.
Києва
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.
Києва
про визнання недійсною податкової вимоги
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсною податкової
вимоги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.
Києва (далі - ДПI) від 31.08.2004 № 1/1905, якою визначена сума
податкового боргу позивача за узгодженим податковим зобов'язанням
за платежем "штрафні санкції" у розмірі 9780 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.03.2005
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 27.04.2005 по справі № 25/233 - позов
задоволено.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що
податкове зобов'язання у розмірі 9780 грн. було визначене
податковим повідомленням-рішенням від 21.11.2003 №2192/23-6 і
застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення положень ст.
9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
. Вказане податкове повідомлення-рішення було
оскаржене в адміністративному та судовому порядку, на що рішенням
Господарського суду м. Києва від 09.07.2004 у справі № 32/266,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 21.09.2004, визнано недійсним податкові
повідомлення-рішення ДПI у Шевченківському районі м. Києва №
2192/23-6 та № 2192/23-6/1.
Відповідно враховуючи встановлені обставини справи, суди
першої та апеляційної інстанцій мотивували своє рішення нормами
ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та п. 1.3 ст. 1 та пп. 6.2.1 ст. 6 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
і визнали, що позивачем
було доведено, що податкове зобов'язання, яке визначене йому
податковим повідомленням-рішенням № 2192/23-6, оскаржувалось в
адміністративному та судовому порядках в установлені законом
строки та порядку та було визнано недійсним.
Не погодившись із рішенням Господарського суду м. Києва від
01.03.2005 та постановою Київського апеляційного господарського
суду від 27.04.2005 по справі № 25/233 відповідач (ДПI) подав
касаційну скаргу (зі змінами), в якій просить скасувати судові
рішення та в задоволенні позову відмовити, оскільки рішення
винесені із порушенням та неправильним застосуванням норм
матеріального права. Скарга обгрунтована тим, що судами неналежним
чином застосовані норму пп. "в" пп. 6.4.1. п. 6.4. ст. 6 Закону
України "Про поряд погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, за якою
податкові вимоги вважаються відкликаними якщо рішення контролююче
органу про нарахування суми податкового зобов'язання або стягнення
податково боргу скасовується чи змінюються судом.
Тобто скаржник наголошує на тому, що після закінчення
процедури адміністративного оскарження податково
повідомлення-рішення від 21.11.2003 № 2192/23-6 позивач не сплатив
встановлений законодавством строк узгоджену суму податкового
зобов'язання у розмірі 9780 грн., і починаючи з 29.03.2004 у
позивача виник податковий борг, і саме тому ДПI направила позивачу
першу податкову вимогу від 31.03.2004 № 1/1905. При цьому позивач
тільки 20.04.2004 звернувся до Господарського суду м. Києва
(справа № 32/266).
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судовому
засіданні проти скарги заперечив та просив касаційну скаргу
залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги,
пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181 "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
- податковий борг
(недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних
санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків
або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не
сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму
такого податкового зобов'язання.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
податкове повідомлення-рішення від 21.11.2003 № 2192/23-6, яким
застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення положень ст.
9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, було оскаржене в адміністративному та судовому
порядку, на що Рішенням Господарського суду м. Києва від
09.07.2004 у справі № 32/266, залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2004,
визнано недійсним податкові повідомлення-рішення ДПI у
Шевченківському районі м. Києва № 2192/23-6 та № 2192/23-6/1.
Відповідно керуючись пп. 6.2.1 ст. 6 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, у разі коли платник
податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в
установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику
податків податкові вимоги.
Однак беззаперечним є те, що позивачем було доведено:
податкове зобов'язання, визначене податковим
повідомленням-рішенням від 21.11.2003 № 2192/23-6, оскаржувалось в
адміністративному та судовому порядках в установлені законом
строки та порядку. Тобто рішенням Господарського суду м. Києва від
09.07.2004 у справі № 32/266, залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2004,
визнано недійсним податкові повідомлення-рішення ДПI у
Шевченківському районі м. Києва № 2192/23-6 та № 2192/23-6/1 і
зазначені судові рішення набрали законної сили.
В силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням господарського суду
(іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду
однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в
яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно в силу ст. 72 Кодексу адміністративного
судочинства ( 2747-15 ) (2747-15)
- обставини, встановлені судовим рішенням
в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало
законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких
беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці
обставини.
Таким чином суд касаційної інстанції погоджується із
обгрунтуванням судами першої та апеляційної інстанції своїх
рішень, що ДПI у Шевченківському районі м. Києва були відсутні
передбачені законом підстави для направлення позивачу оспорюваної
податкової вимоги, оскільки вказана в ній сума податкового боргу
була визначена на підставі податкового повідомлення-рішення №
2192/23-6, яке було визнано недійсним господарським судом.
Відповідно враховуючи зазначене, рішення Господарського суду
м. Києва від 01.03.2005 та постанова Київського апеляційного
господарського суду від 27.04.2005 по справі № 25/233 скасуванню
не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних
висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2005 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.04.2005 по справі № 25/233 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку,
визначеними ст. ст. 237-239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.I. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров