ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2007
№ К-19313/06, К-23719/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників: позивача - Белінського В.Є.,
відповідача - Васильєва В.О., Драгунової А.I. та
Генеральної прокуратури України - Кудінова Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Дніпропетровську та Прокуратури
Дніпропетровської області на рішення Господарського суду
Дніпропетровської області від 21.12.2005 та ухвалу
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.05.2006
по справі № 17/283
за позовом Закритого акціонерного товариства з іноземними
інвестиціями"Дніпропетровський олійноекстракційний завод"
до 1. Спеціалізованої державної податкової інспекції по
роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську
2. Управління державного казначейства України в
Дніпропетровській області
за участі Прокуратури Дніпропетровської області
про стягнення відсотків, нарахованих на суму бюджетної
заборгованості з ПДВ
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позовні вимоги про стягнення відсотків, нарахованих
на суму бюджетної заборгованості з ПДВ в розмірі 701 181 грн. за
несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості по податку на
додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2002 року та січень
2003 року.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
21.12.2005, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 22.05.2006 по справі №
17/283 - позов задоволено.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що
позивачем у відповідності з пп. 7.7.2, 7.7.3 п. 7.7 ст.7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
були подані
до СДПI декларації з податку на додану вартість за жовтень,
листопад, грудень 2002 року та січень 2003 року, у встановленому
порядку в подальшому надавалися уточнюючі декларації за вказаний
період.
Господарський суд дійшов висновку, що сума процентів
нарахована позивачем правомірно та підлягає стягненню на підставі
ч. 5 пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки відшкодування позивачу податку
на додану вартість за період жовтень 2002 року - січень 2003 року
здійснено відповідачами з порушенням законодавчо встановлених
строків такого відшкодування, що скаржником не заперечується. А
розрахунок суми відсотків в розмірі 701 181 грн., нарахованих на
суму бюджетної заборгованості, що знаходиться в матеріалах справи,
визнано обгрунтованим та таким, що відповідає зазначеним вимогам
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів апеляційної інстанцій підтримала рішення суду
першої інстанції повністю, зазначивши про правомірність
застосування пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
до спірних правовідносин.
Не погодившись із рішенням Господарського суду
Дніпропетровської області від 21.12.2005 та ухвалою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.05.2006
по справі № 17/283 відповідач (СДПI) та Прокуратура
Дніпропетровської області подали касаційні скарги, в яких просять
скасувати судові рішення та в задоволенні позову відмовити,
оскільки рішення винесені із порушенням та неправильним
застосуванням норм матеріального права.
Скарга СДПI обгрунтована тим, що судами неналежним чином
застосовані норму п.6.3 Порядку відшкодування ПДВ, затвердженого
наказом Державної податкової адміністрації України та Головною
управління Державного казначейства України № 209/72 ( z0263-97 ) (z0263-97)
від 02.07.1997, і полягає в тому, що розрахунок суми відсотків
нарахованих на суму бюджетної заборгованості з ПДВ складений
позивачем в сумі 701 181 грн. судова колегія апеляційного
господарського суду визнала обгрунтованим, та таким, що відповідає
вимогам пп. 7.7.3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, хоча нарахування відсотків покладено виключно на
податкові органи, і розрахунок відсотків наданий Відповідачем-2,
судом прийнято до уваги не було.
Суть порушення в неправильному застосуванні судом норми п. 14
ст. 2 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
, на думку СДПI
полягає, в тому, що судом визнано правомірним нарахування
позивачем відсотків та зобов'язано відповідача-2 перерахувати дані
відсотки позивачу, але відсотки з ПДВ не є основною сумою боргу у
розумінні Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, тому зобов'язання перерахувати позивачу дані
відсотки суперечить нормам Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
.
Позовні вимоги стосуються стягнення коштів з державного бюджету
України, тому правовідносини, що виникають у зв'язку з поданням
позовної заяви відносяться до сфери бюджетних правовідносин і
застосування норм Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
в даному
випадку є обов'язковим. При цьому пп. 7.7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо стягнення відсотків
з державного бюджету, де передбачено нарахування платникам
податків відсотків на суму бюджетної заборгованості втратила свою
чинність ще 31.05.2005, а позивач звернувся з позовною заявою до
господарського суду лише 31.10.2005, вже тоді як законом не
передбачалось нарахування відсотків.
Скарга Заступника Прокурора Дніпропетровської області
обгрунтована також тим, що судами неналежним чином застосовані
норму п. 6.3 Порядку відшкодування ПДВ, і з цих підстав суд не
повинен був визнавати обгрунтованим розрахунок суми відсотків,
нарахованих на суму бюджетної заборгованості з ПДВ, як такий, то
не відповідає вимогам пп. 7.7.3. Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, так як нарахування відсотків
покладено виключно на податкові органи. При цьому суд невірно
застосував пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яка була чинна до 01.06.2005.
Таким чином Заступника Прокурора вважає, що Законом України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
взагалі не
передбачено право платника податку на звернення до суду з позовом
про стягнення відсотків за несвоєчасне відшкодування ПДВ. Свою
касаційну скаргу Заступника Прокурора також обгрунтував п. 14. ст.
2 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
, зазначивши, що оскільки
позовні вимоги стосуються стягнення коштів з державного бюджету
України, тому спірні правовідносини відносяться до бюджетних, в
зв'язку з чим необхідно у даному випадку застосовувати Бюджетний
кодекс України ( 2542-14 ) (2542-14)
.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судовому
засіданні проти скарги заперечив та просив касаційні скарги
залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційних скарг,
пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що
касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 5 п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України від
03.04.1997 № 168 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(чинної на час виникнення спірних
правовідносин) "Про податок на додану вартість" - суми, що не
відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті
строку (протягом місяця, наступного після подачі декларації),
вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної
заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від
облікової ставки Національного банку України, встановленої на
момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день
погашення. Платник податку має право у будь-який момент після
виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом
про стягнення коштів бюджету.
Згідно пунктів 6.3 - 6.5 Порядку відшкодування податку на
додану вартість, затвердженого наказом ДПА України та
Держказначейства України № 209/72 ( z0263-97 ) (z0263-97)
від 02.07.1997(зі
змінами та доповненнями), податкові органи на рахунку платника
податку за прострочення строку відшкодування податку на додану
вартість нараховують відсотки (на рівні 120 відсотків річних від
облікової ставки Національного банку України, встановленої на
момент виникнення, на протязі строку її дії, включаючи день
погашення), які по заяві платника податку можуть бути перераховані
на його розрахунковий рахунок або направлені на погашення
податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
I оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що
доказів нарахування та погашення позивачу процентів на бюджетну
заборгованість надано не було, тому посилання на порушення
позивачем порядку нарахування відсотків не прийнято колегією
суддів апеляційної інстанції законно, оскільки приписи Порядку не
можуть змінювати, доповнювати чи розширено тлумачити норми Закону;
окрім того, згідно пп. 6.4 п. 6 Порядку (на який посилаються
скаржники) на податкові органи покладено обов'язок повідомляти
платника про належні йому суми відсотків за бюджетною
заборгованістю за формою наведеною у додатку №5 вказаного Порядку,
що відповідачем-2 виконано не було.
Оскільки за грунтовно дослідженими матеріалами справи судами
доведено факт виконання позивачем всіх передбачених чинним
законодавством дій, необхідних для відшкодування бюджетної
заборгованості за жовтень, листопад, грудень 2002 року та січень
2003 року та несвоєчасність відшкодування вказаної суми
відповідачами, що спричинило нарахування відсотків, тому
розрахунок суми відсотків в розмірі 701 181 грн., нарахованих на
суму бюджетної заборгованості, що знаходиться в матеріалах справи,
суд касаційної інстанції вважає обгрунтованим та таким, що
відповідає вимогам пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Таким чином необгрунтованим є твердження прокурора щодо
необхідності застосування господарським судом пп. 7.7.3 п. 7.7 ст.
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в
редакції Закону України від 25.03.2005 ( 2505-15 ) (2505-15)
, якою не
передбачено нарахування відсотків на бюджетну заборгованість, в
силу наступного:
Відповідальність юридичних осіб може бути пом'якшена або
скасована у випадку, якщо закон чи інший нормативно-правовий акт
містить пряму вказівку про надання зворотної дії в часі такій
нормі.
А оскільки новій редакції пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не надано зворотної
дії, внаслідок чого остання не може бути застосована до спірних
правовідносин, тому з огляду на відповідність висновків,
викладених в рішеннях судів, обставинам справи та чинному
законодавству, суд касаційної інстанції дійшов висновку про
безпідставність вимог Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську та Прокуратури Дніпропетровської області щодо
скасування судових рішень, які не приймаються в силу
вищевикладеного.
Відповідно враховуючи зазначене, рішення Господарського суду
Дніпропетровської області від 21.12.2005 та ухвала
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.05.2006
по справі № 17/283 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені
за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні
норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську та Прокуратури Дніпропетровської області залишити
без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
21.12.2005 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 22.05.2006 по справі № 17/283 залишити без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку,
визначеними ст. ст. 237-239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.I. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров