ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Горбатюка
С.А.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
справи за касаційною скаргою приватного нотаріуса ОСОБА_1 на
рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 13
листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської
області від 11 лютого 2004 року у справі за позовом приватного
нотаріуса Дніпродзержинського нотаріального округу ОСОБА_1 до
Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську
Дніпропетровської області, Дніпродзержинського міського
фінансового управління про повернення безпідставно сплачених сум
прибуткового податку та зустрічним позовом Державної податкової
інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області до
приватного нотаріуса Дніпродзержинського нотаріального округу
ОСОБА_1 про стягнення прибуткового податку, -
встановила:
В січні 2000 року приватний нотаріус ОСОБА_1 звернувся до
суду із зазначеним позовом до Державної податкової інспекції у м.
Дніпродзержинську Дніпропетровської області (далі - ДПI у м.
Дніпродзержинську, відповідач), Дніпродзержинського міського
фінансового управління про повернення безпідставно сплачених сум
прибуткового податку.
Заявник зазначав, що він з 1996 року є приватним нотаріусом
Дніпродзержинського нотаріального округу Дніпропетровської області
і з цього часу зареєстрований у ДПI м. Дніпродзержинська, як
самостійний платник податків.
Виконуючи вказівки податкового органу ним у 1996, 1997, 1998
та I-му кварталі 1999 року сплачувались суми податків за
розрахунком відповідно до п.1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
(далі -
Декрет).
Так, за період з 1997 року по I квартал 1999 року ним було
сплачено 56 228,60 грн. прибуткового податку.
Проте, позивач вважав, що податковою інспекцією від нього
безпідставно вимагалось проведення вказаних платежів, оскільки у
нього відсутній об'єкт оподаткування (що носить ознаки доходу) про
який іде мова у ст. 2 Декрету, вказаним нормативним актом не
визначені ставки податку відносно інших доходів, до яких в даному
випадку відносяться доходи, отримані за вчинення нотаріальних дій,
а також з тих підстав, що положення Декрету взагалі не поширюються
на нотаріусів, як осіб, які здійснюють незалежну професійну
діяльність.
У зв'язку з цим, заявник просив суд визнати дії ДПI м.
Дніпродзержинська щодо нарахування йому прибуткового податку за
1997, 1998, I-й квартал 1999 року незаконними, повернувши з
місцевого бюджету суму безпідставно сплачених податкових платежів
у розмірі 56 228,60 грн.
ДПI м. Дніпродзержинська у свою чергу заявила зустрічний
позов про стягнення з ОСОБА_1 суми недоплаченого податку у розмірі
22 802,42 грн.
Справа судами розглядалась неодноразово.
В ході розгляду податкова інспекція збільшила вимоги за своїм
позовом до 153318,97 грн. за податковий період по 01.10.2003 року
включно.
Останнім рішенням Заводського районного суду м.
Дніпродзержинська від 13 листопада 2003 року, залишеним без змін
ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого
2004 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Позовні вимоги ДПI у м. Дніпродзержинську задоволено частково
та стягнуто із ОСОБА_1 на користь податкової інспекції прибутковий
податок за період з 01.01.1999 року по 31.12.2002 року в сумі 113
140,00 грн. Стягнуто на користь держави державне мито у розмірі
1131,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими
рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з
касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій, посилаючись на порушення норм
матеріального і процесуального права, просив вказані судові
рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Листом Верховного Суду України від 16.09.2006 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену касаційну скаргу було
передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в
порядку касаційного провадження.
Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає
з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 на
підставі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю та
реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної
діяльності №80 здійснював приватну нотаріальну діяльність. Доходи,
отримані ним з 01 січня 1999 року по 31 грудня 2002 року від
приватної нотаріальної діяльності склали 332 955,91 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи
вимоги податкової інспекції суд першої інстанції вірно посилався
на статті 3, 4, 14 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
, відповідно до яких громадяни зобов'язані сплачувати
податок з отриманих доходів виходячи з принципу соціальної
справедливості - шляхом запровадження економічно обгрунтованого
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування
диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які
отримують високі та надвисокі доходи.
Згідно статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
(який був чинним на час
виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування у
громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є
сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, отриманий з
різних джерел як на території України, так і за її межами.
Пунктом 1 статті 7 Декрету передбачено сплату прибуткового
податку з сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем
основної роботи (служби, навчання), тобто доходу, отриманого в
результаті основної, систематичної діяльності громадянина, що
носить постійний характер, який обчислюється за ставками
прогресивного оподаткування доходів громадян, встановленими Указом
Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та
ставки прогресивного оподаткування доходів громадян".
Мінімальна ставка податку, згідно цього Указу, з доходу в
розмірі понад 100 неоподатковуваних мінімумів - податок з доходу в
розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів плюс 40% від суми, що
перевищує дохід у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів.
Вищезазначеним Декретом не встановлено інших ставок для
обчислення прибуткового податку з сукупного оподатковуваного
доходу громадян.
Відповідно до вимог Закону України "Про нотаріат"
( 3425-12 ) (3425-12)
, приватні нотаріуси не перебувають в трудових
відносинах з державними, приватними та громадськими підприємствами
і організаціями, тому особливості їх оподаткування не можуть бути
віднесені до розділу II чи III (за місцем основної роботи чи не за
місцем основної роботи), а регулюються розділом IV Декрету "Про
прибутковий податок з громадян".
Розділом IV Декрету до об'єктів оподаткування віднесені
доходи громадян, одержані протягом календарного року від
здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної
особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти
оподаткування у розділах II чи III цього Декрету. Даний розділ не
містить виключний перелік цих доходів, тому оподаткування
сукупного доходу приватних нотаріусів має проводитись відповідно
до цього розділу.
Ставки прибуткового податку громадян встановлені статтею 7
Декрету.
Враховуючи викладені висновки про характер діяльності
нотаріусів відповідно до Закону України "Про нотаріат"
( 3425-12 ) (3425-12)
, робота приватних нотаріусів аналогічна тій, що
виконується державними нотаріусами, і фактично є основним місцем
роботи приватних нотаріусів. Плата за вчинення приватним
нотаріусом нотаріальних дій (надання послуг правового характеру)
становить його сукупний оподаткований дохід. Тому обчислення
прибуткового податку доходів від заняття приватною діяльністю має
проводитись виходячи зі ставок прогресивного оподаткування,
визначених у розділі I (загальні положення) статті 7 Декрету та
встановлені Указом Президента України від 13 вересня 1994 року
"Про збільшення неоподаткованого мінімуму та ставки прогресивного
оподаткування доходів громадян, що обкладається прибутковим
податком".
Таким чином, судами вірно зроблено висновок, що підстав для
визнання неправомірними дій ДПI у м. Дніпродзержинську по
нарахуванню ОСОБА_1 прибуткового податку з сукупного
оподатковуваного доходу немає.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що
з'ясувавши в достатньо повному обсязі обставини справи,
перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої
та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам
закону. Висновки судів достатньо обгрунтовані і підтверджені
наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не
спростовують та зводяться до незгоди з ними.
Відповідно до ст. 86 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, виключне право
оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
При вирішенні справи судом правильно застосовані норми
матеріального права, порушень норм процесуального права, які б
могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів
не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а
судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та
апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу приватного нотаріуса ОСОБА_1 - залишити без
задоволення, а рішення Заводського районного суду м.
Дніпродзержинська від 13 листопада 2003 року та ухвалу
апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2004
року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: