ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" жовтня 2007р. Вищий адміністративний суд України у
складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.I.
Шипуліної Т.М.
при секретарі: Ликовій В.Б.
за участю представників:
позивача: Ткач А.В., Романова Н.В.
відповідача: не явка
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
13.10.2005 р.
у справі № 5/177-2/120 (5/1337-19/225)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Державний
ощадний банк України", в особі Львівського обласного управління
до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.
Львова
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В :
В квітні 2003 року Відкрите акціонерне товариство "Державний
ощадний банк України", в особі Львівського обласного управління,
звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до
Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.08.2002
року № 1814/04-18-0/09325703/22758 та від 18.10.2002 року №
2239/23-2/09325703/26680.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що
прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення не
відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки в акті
перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові
повідомлення-рішення, податковим органом зроблені невірні висновки
щодо правильності нарахування та повноти сплати земельного податку
за період з 01.07.2000р. по 31.12.2000р.
Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.
Рішенням Господарського суду Львівської області від
05.07.2005р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
13.10.2005р. рішення Господарського суду Львівської області від
05.07.2005р. скасовано та прийнято рішення про задоволення позову
в повному обсязі. Визнано недійсними податкові
повідомлення-рішення від 28.08.2002 року №
1814/04-18-0/09325703/22758 та від 18.10.2002 року №
2239/23-2/09325703/26680.
Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної
інстанції, Державна податкова інспекція в Галицькому районі м.
Львова оскаржила його в касаційному порядку.
В касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказану
постанову з мотивів порушення судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення
місцевого господарського суду.
Представники відповідача в судове засідання не з'явились.
Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.221 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення присутніх у
судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права і
матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами
проведеної з 23.04.2002р. по 01.07.2002р. ДПА у Львівській області
позапланової документальної перевірки Львівського обласного
управління ВАТ "Державний ощадний банк України" щодо правильності
нарахування та повноти сплати земельного податку за період
2001р. - 6 місяців 2002р. було складено Акт від 02.07.2002р.
На підставі вказаного Акту перевірки ДПI в Галицькому районі
м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення №
1814/04-18-0/09325703/22758 від 28.08.2002 р., яким позивачу
відповідно до ст. 7 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
, п.17.1, п.п. 17.1.3 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено суму
податкового зобов'язання за платежем: податок на землю в розмірі
82883,24 грн., з яких 70585,23 грн. - основний платіж, 12298,01
грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Підставою такого нарахування, на думку податкового органу,
стало порушення позивачем ч.1 ст. 7 та ст. 13 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
та Iнструкції з заповнення державної
статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма 6-зем),
що призвело до невірного визначення функціонального використання
земельних ділянок по вул. Поліській, 6 та вул. Січових Стрільців,
9 у м. Львові, зменшення грошової оцінки, і, відповідно, до
заниження суми податкового зобов'язання,, визначеного платником в
розрахунках земельного податку за 2001-2002р.р. на 70585,23 грн.
Крім того, ДПI у м. Львові проведено позапланову
документальну перевірку Львівського обласного управління ВАТ
"Державний ощадний банк України" щодо правильності нарахування та
повноти сплати земельного податку за період з 01.07.2000р. по
31.12.2000р.
За результатами даної перевірки було складено Акт від
30.09.2002р., на підставі якого ДПI в Галицькому районі м. Львова
прийнято податкове повідомлення-рішення № 2239/23-2/09325703/26680
від 18.10.2002 року, яким позивачу відповідно ч.1 ст. 7 та ст. 13
Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
та Iнструкції з
заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку
земель (форма 6-зем), п.п. 17.1.3 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено суму
податкового зобов'язання за платежем: податок на землю в розмірі
26191,83 грн., з яких 20953,38 грн. - основний платіж, 5238,45
грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Підставою для прийняття вказаного податкового
повідомлення-рішення стало, на думку податкового органу,
неправильне визначення функціонального використання земельних
ділянок по вул. Поліській, 6 та вул. Січових Стрільців, 9 у м.
Львові, зменшення їх грошової оцінки, що призвело до заниження
суми податкового зобов'язання, визначеного платником в розрахунках
земельного податку за 6 міс. 2000р.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої
інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем неправомірно
проводився розрахунок зі сплати земельного податку, виходячи із
зазначеного в довідках про грошову оцінку функціонального
використання земельних ділянок по вул. Поліській, 6 та вул.
Січових Стрільців, 9 у м. Львові, що призвело до заниження
земельного податку, оскільки дані земельні ділянки за
функціональним призначенням відносяться до земель комерційного
використання.
З такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції.
Натомість, задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції
дійшов висновку про те, що з розрахунку земельного податку за
2000-2002 роки вбачається, що сума земельного податку за даними
позивача складала 1% від їх грошової оцінки, тобто нарахування
проводилось згідно зі ст.7 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
. Ані законом, ані Методикою нормативної грошової
оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених
пунктів не передбачений обов'язок чи право платника податків
самостійно коригувати визначену в установленому порядку грошову
оцінку земельної ділянки. Такі корективи, як зміна цільового
призначення земельної ділянки і необхідність застосування нового
коефіцієнта, що характеризує функціональне використання земельної
ділянки, можуть бути внесені лише відповідними державними
органами.
Проте, з названими висновками судів попередніх інстанцій
погодитись неможливо з огляду на таке.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в Україні є платним. Плата за землю
справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що
визначається залежно від грошової оцінки земель.
Згідно зі ст.13 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для нарахування земельного податку є дані
державного земельного кадастру.
Положенням про порядок ведення державного земельного
кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
12.01.93року № 15 ( 15-93-п ) (15-93-п)
, передбачено, що державний земельний
кадастр включає дані реєстрації права власності, права
користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості
та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій
населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.
У відповідності зі ст.14 Закону "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного
податку в порядку, визначеному цим Законом, за формою,
затвердженою Головною державною податковою інспекцією України,
щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній
державній податковій інспекції.
Статтею 23 Закону "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
встановлено, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться
Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою,
затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної
ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт
індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом
Міністрів України.
Згідно зі ст.2 Земельного Кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
(№
561-XII), що діяв до 31.12.2001р., віднесення земель до категорій
проводилося відповідно до їх цільового призначення. Переведення
земель з однієї категорії до іншої здійснювалося у разі зміни
цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних
категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадилося
органами, які приймають рішення про передачу цих земель у
власність або надання їх у користування, а в інших випадках -
органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення
про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого,
історико-культурного та іншого призначення.
Відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, за правилами якого
розглядалась справа судом першої інстанції, господарський суд
створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі,
необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і
правильного застосування законодавства.
Дане положення не вступало в колізію з вимогами частини
першої цієї статті, якою встановлено, що судочинство у
господарських судах здійснюється на засадах змагальності, та
частини першої статті 33 цього кодексу, в якій встановлено, що
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом статті 38 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо подані сторонами докази є недостатніми,
господарський суд за клопотанням сторони спору чи прокурора
зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно
від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для
вирішення спору.
Положення цієї статті кореспондують статті 43 цього кодексу
стосовно оцінки судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що
грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Такі правила встановлено і в Кодексі адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, який, зокрема у частині 1 статті
11 містить положення про здійснення розгляду і вирішення справ в
адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в
наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх
переконливості, а в частинах четвертій та п'ятій цієї статті
покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи,
необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо
виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує
суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати
докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку
суду, не вистачає.
Суди двох перших інстанцій при розгляді справи вищезазначені
вимоги процесуального закону порушили.
Постановою Вищого господарського суду України від
08.12.2004р., якою скасовані рішення господарського суді
Львівської області від 29.01.2004р. та постанова Львівського
апеляційного господарського суду від 29.06.2004р., а справу
направлено на новий судовий розгляд, було визначено, що суди при
розгляді справи не встановили юридично значиму обставину -
категорію земельних ділянок, які перебували в перевіреному періоді
в користуванні Львівського обласного управління ВАТ "Державний
ощадний банк України".
Слід зазначити, що при повторному судовому розгляді суди не
вжили усіх належних заходів для достовірного встановлення того, до
яких саме категорій відносились земельні ділянки, що були у
користуванні позивача, протягом спірного періоду 2000 - 2002 р.р.;
не з'ясували, чи дійсно відбувалася зміна цільового призначення
земельних ділянок у встановленому порядку. Зокрема, відповідні
відомості з урахуванням наданої Львівським міським управлінням
земельних ресурсів інформації відносно визначення категорій
земельних ділянок органом місцевого самоврядування (а.с. - 41,
т.2) у Львівської міської Ради витребувані не були.
Крім того, матеріали справи містять суперечливі відомості,
які в різний час надавались Львівським міським управлінням
земельних ресурсів, стосовно категорій (цільового призначення) та
грошової оцінки в спірному періоді земельних ділянок, що
знаходились у користуванні позивача.
Зазначені суперечності судами першої та другої інстанцій під
час розгляду справи усунені не були.
Натомість, судами прийняті протилежні рішення, в основу яких
покладені документи, що містять різну інформацію та не
спростовують один одного. Такі рішення не можуть вважатися
обгрунтованими, оскільки вони ухвалені без повного та всебічного
з'ясування фактичних обставин.
Суд касаційної інстанції вважає, що без встановлення
вищевказаних обставин не уявляється можливим дати оцінку
правомірності нарахування відповідачем земельного податку та
застосування штрафних санкцій.
До того ж, зазначене свідчить про порушення судами попередніх
інстанцій вимог норм процесуального права щодо дослідження та
оцінки письмових доказів у справі (ст.ст. 36, 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, який підлягав
застосуванню на час розгляду справи судом першої інстанції,
ст.ст.79, 86 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
).
Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Проте, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не
відповідають.
Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових
рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення
справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи
процесуального права, які призвели або могли призвести до
неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом
касаційної інстанції.
Отже, враховуючи викладене та межі перегляду судових рішень
касаційною інстанцією, рішення Господарського суду Львівської
області від 05.07.2005р. та постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 13.10.2005р. не грунтуються на вимогах
чинного законодавства і підлягають скасуванню, а справа відповідно
до приписів ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
- направленню на новий судовий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати
викладене, всебічно та повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення
для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від
встановленого правильно визначити норми матеріального права, що
підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обгрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому
районі м. Львова задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від
05.07.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 13.10.2005р. у даній справі скасувати, а справу направити
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст.
237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
(підпис)
Конюшко К.В.
Судді
(підпис)
Ланченко Л.В.
(підпис)
Пилипчук Н.Г.
З оригіналом згідно
Відповідальний секретар
(підпис)
(підпис)
Степашко О.I.
Шипуліна Т.М.
В.Б. Ликова