ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2007 року К-23959/06
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Харченка В.В.,
суддів: Гончар Л.Я.,
Васильченко Н.В.,
Кравченко О.О.,
Матолича С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Аксіс" на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 23 травня 2006
року у справі за позовом Iвано -Франківського міського центру
зайнятості до товариства з обмеженою відповідальністю "Аксіс" про
стягнення заборгованості в розмірі 1 104грн. 36к.,-
встановила
Iвано -Франківський міський центр зайнятості (далі по
тексту - позивач) звернувся до господарського суду Iвано -
Франківської області з позовом до товариства з обмеженою
відповідальністю "Аксіс" (далі по тексту - ТОВ "Аксіс",
відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 1 104грн. 36к.
Рішенням господарського суду Iвано - Франківської області від
22 березня 2006 року у позові Iвано - Франківському міському
центру зайнятості відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що повідомлення
про можливе вивільнення працівника ОСОБА_1 направлено позивачу 6
липня 2005 року, про що є відмітка позивача на повідомленні.
Суд першої інстанції вказав, що доказом своєчасного
відправлення повідомлення і копії наказу про фактичне вивільнення
працівника ОСОБА_1 є те, що до позову позивачем надано копію
вказаного наказу, який іншим способом до позивача потрапити не
міг.
Окрім того, суд першої інстанції визнав належним доказом
вчасного направлення відповідачем позивачу наказу на звільнення
ОСОБА_1 прошиту та пронумеровану книгу вихідної кореспонденції, в
якій за номером 53 за 12 вересня 2005 року міститься відмітка про
надіслання вказаного наказу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
23 травня 2006 року рішення господарського суду Iвано -
Франківської області від 22 березня 2006 року скасовано, позовні
вимоги Iвано -Франківського міського центру зайнятості задоволені
повністю.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи
позов апеляційний суд виходив з того, що відповідач не виконав
вимоги Iнструкції щодо заповнення державної статистичної звітності
за формами №3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих (вакантних)
посад та потребу в працівниках" і №4 "Звіт про вивільнення
працівників", затвердженої Наказом Державного комітету статистики
№ 244 від 6 липня 1998 ( z0464-98 ) (z0464-98)
року.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "Аксіс"
звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23
травня 2006 року та залишити в силі рішення господарського суду
Iвано - Франківської області від 22 березня 2006 року.
В касаційній скарзі відповідач посилається на порушення
апеляційним судом норм матеріального права.
Відповідач стверджує, що ним було своєчасно направлено звіт
про вивільнення працівників по формі №4-ПН та, після звільнення
робітника, було направлено інформацію про фактичне звільнення
працівника.
ТОВ "Аксіс" стверджує, що форма звіту про фактичне звільнення
працівника не встановлена та у встановленому порядку не
затверджена.
В касаційній скарзі ТОВ "Аксіс" заявлено прохання розглянути
справу в порядку письмового провадженняу зв"язку з відділеністю
місця розгляду касаційної скарги від місцезнаходження скаржника.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія
Вищого адміністративного суду України встановила наступне.
Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Попередніми судовими інстанціями встановлені наступні
фактичні обставини справи.
Згідно наказу №17 від 6 вересня 2005року відповідач звільнив
гр. ОСОБА_1 із займаної посади у зв"язку із скороченням
чисельності згідно статті 40 КЗПП України ( 322-08 ) (322-08)
.
8 вересня 2005року ОСОБА_1 зареєструвалась в Iвано -
Франківському міському центрі зайнятості.
Відповідач подав до Iвано - Франківського міського центру
зайнятості звіт за формою №4-ПН, в якому вказав про вивільнення
працівника ОСОБА_1.
Iвано - Франківським міським центром зайнятості проведено
перевірку відповідача, за результатами якої складено Акт №1 від 28
жовтня 2005року про порушення законодавства України про зайнятість
населення.
За висновками перевірки на відповідача накладено штраф в
розмірі 1104,36 грн., який відповідачем добровільно не погашено.
Спір у справі виник внаслідок того, що, на думку позивача,
ТОВ "Аксіс" не надало інформації в установленому порядку про
фактичне вивільнення працівників.
Пунктом 5 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення"
( 803-12 ) (803-12)
встановлено, що при вивільненні працівників у зв'язку
із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі
ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств,
установ, організацій, скороченням чисельності або штату
працівників підприємства, установи, організації, незалежно від
форм власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці у
письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і
строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей,
кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після
вивільнення - списки фактично вивільнених працівників. У разі
неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф
у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого
працівника. Ці кошти зараховуються до державного фонду сприяння
зайнятості і використовуються для фінансування заходів по
працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що
Iвано - Франківським міським центром зайнятості до позовної заяви
додано копію наказу про звільнення ОСОБА_1, який, на думку суду,
іншим способом не міг потрапити до позивача.
Також суд першої інстанції послався як на доказ направлення
відповідачем списку фактично вивільнених працівників на книгу
вихідноїї реєстрації відповідача.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої
інстанції, виходив з того, що відповідачем не було подано до
центру зайнятості Звіту встановленої форми.
При цьому апеляційний суд посилається на те, що згідно пункту
1.3. Iнструкції щодо заповнення державної статистичної звітності
за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про
вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 6 липня 1998 р. N 244 ( z0464-98 ) (z0464-98)
, у разі
вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації
виробництва й праці, в тому числі у зв'язку з ліквідацією,
реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням
чисельності або штату працівників підприємства, незалежно від
форми його власності, не пізніш як за два місяці до вивільнення в
письмовій формі повідомляють про це державну службу зайнятості,
вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій,
спеціальностей, кваліфікацію, розмір оплати праці. Ці показники
наводяться у державній статистичній звітності за формою N 4-ПН
"Звіт про вивільнення працівників".
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р.
№11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
вказано, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, які мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки
є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним
вимогам не відповідають.
Так, Iнструкцією щодо заповнення державної статистичної
звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих
місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт
про вивільнення працівників", затвердженою наказом Державного
комітету статистики України від 6 липня 1998 р. N 244 ( z0464-98 ) (z0464-98)
та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р.
за N 464/2904 ( z0464-98 ) (z0464-98)
затверджені форми державної
статистичної звітності: - N 3-ПН "Звіт про наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках"
(місячна) та - N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" (при
потребі).
Вказаною Iнструкцією не встановлено форми списків фактично
вивільнених працівників, подання яких передбачене статтею 20
Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
, а тому
посилання апеляційного суду на невиконання позивачем вимог
вказаної інструкції в частині подання списків вивільнених
працівників є безпідставним.
Суд першої інстанції, задовольнивши позов належним чином не
з"ясував обставини справи, які мають першочергове значення для
правильного вирішення даного спору.
Статтею 69 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що доказами в
адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на
підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,
що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у
справі, та інші обставини, що мають значення для правильного
вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі
пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань
свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази
суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може
запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові
докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з
власної ініціативи.
Статтею 70 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що належними
є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не
бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу
для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з
порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до
уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими
засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не
виникає спору.
Статтею 71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що кожна
сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її
вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72
цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність
рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи
бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує
проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у
справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна
зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та
повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє
в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього
документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у
справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі
документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної
ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних
причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження
обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі
наявних доказів.
Статтею 72КАС України передбачено, що обставини, встановлені
судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській
справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді
інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо
якої встановлено ці обставини. Обставини, визнані судом
загальновідомими, не потрібно доказувати. Обставини, які
визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо
проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву
щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про
адміністративний проступок, які набрали законної сили, є
обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про
правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений
вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та
чи вчинене воно цією особою.
Для правильного вирішення даного спору судам необхідно
витребувати від позивача належні докази неотримання списку
фактично вивільнених працівників (журнал обліку вхідної
кореспонденції, довідка поштової установи).
Враховуючи, що нез"ясування вказаних обставин може призвести
до неправильного вирішення справи, а, в силу положень статті 220
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції не може
досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судова
колегія Вищого адміністративного суду України приходить до
висновку про те, що ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа має бути направлена на новий судовий розгляд.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суд у України
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Аксіс" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Iвано - Франківської області від
22 березня 2006 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 23 травня 2006 року скасувати.
Справу за позовом Iвано -Франківського міського центру
зайнятості до товариства з обмеженою відповідальністю "Аксіс" про
стягнення заборгованості в розмірі 1 104грн. 36к. направити на
новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий
судді:
ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01010, Україна, місто Київ, вул. Московська, 8
__. .2007 № К-23959/06
ТОВ "Аксіс" 76000 м. Iвано-Франківськ вул.Чорновола, 49
Iвано-Франківського міський центр зайнятості 76000 м.
Iвано-Франківськ, вул.Набережна ім..Стефаника, 34Б
Направляється копія ухвали Вищого адміністративного суду
України від 31 жовтня 2007 року з приводу розгляду касаційної
скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Аксіс" на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23
травня 2006 року у справі за позовом Iвано -Франківського міського
центру зайнятості до товариства з обмеженою відповідальністю
"Аксіс" про стягнення заборгованості в розмірі 1 104грн. 36к., до
відома.
Додаток: копія ухвали.
Суддя
Вищого адміністративного суду Матолич С.В.
України