ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого: судді кравченко О.О.,
суддів: Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Леонтович К.Г.,
Матолича С.В.,
при секретарі: Безпалому Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві
касаційну скаргу Миколаївського житлово-комунального підприємства
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25
жовтня 2005 року у справі за позовом Одеського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Миколаївського
житлово-комунального підприємства про стягнення штрафних
санкцій, -
встановила:
У липні 2005 року Одеське обласне відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до
Миколаївського житлово-комунального підприємства про стягнення
штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році в розмірі
2307,14 грн.
Позов мотивований тим, що відповідачем в порушення вимог
законодавства України про соціальний захист інвалідів не
працевлаштовані інваліди у кількості, встановленій законодавством.
Постановою господарського суду Одеської області від 06
вересня 2005 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25
жовтня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов
задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції
відповідач звернувся з касаційною скаргою.
У поданій касаційній скарзі Миколаївське житлово-комунальне
підприємство просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної
інстанції та направити справу на новий судовий розгляд до суду
першої інстанції, посилається на порушення судом норм
матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права,
правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Розглянувши касаційну скаргу та обговоривши її доводи за
матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про
наявність підстав для її часткового задоволення.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції скасовує судове
рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду
першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване
або змінене помилково.
Судами першої та апеляційної інстанцій в ході з'ясування
обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено,
Миколаївське житлово-комунальне підприємство не виконало належним
чином покладені на нього Законом України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
заходи по інформуванню
встановлених законодавством органів про наявність вакантних місць
для працевлаштування інвалідів у 2003 році, через що останні не
направляли на підприємство відповідача інвалідів для
працевлаштування. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах
справи доказами.
Частина 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
передбачає, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Згідно із п. 1 "Положення про робоче місце інвалідів і про
порядок працевлаштування інвалідів в Україні", створеним робочим
місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
Закон зобов'язує відповідача створити робочі місця для праці
інвалідів, зазначити їх у колективному договорі та інформувати
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи
працевлаштування повинні підібрати робоче місце і працевлаштувати
інваліда.
Обов'язок підприємства зі створення робочих місць для
інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком
інвалідів для працевлаштування, але Законом на них покладено
обов'язок інформувати належним чином відповідні органи про наявні
вакантні місця для працевлаштування інвалідів.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення керувався тим, що
позивачем пропущено встановлений законодавством строк застосування
штрафної санкції до відповідача.
Суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення керувався
тим, що штрафні санкції за недотримання нормативів робочих місць
не підпадають під положення ст. 250 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не
можна.
Згідно ст. 238 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
за порушення
встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської
діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані
уповноваженими органами державної влади або органами місцевого
самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи
організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на
припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію
його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок
їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими
актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути
встановлені виключно законами.
Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
адміністративно-господарські санкції можуть бути
застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з
дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня
порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених
законом.
Згідно вимог чинного законодавства України, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив
справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене суд касаційної інстанції
погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в
задоволенні позову, оскільки позивач звернувся про стягнення
штрафних санкцій з пропуском строку, встановленого законодавством.
Судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального
і процесуального права, зокрема вірно застосовано положення
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, дана
вірна правова оцінка встановленим у справі обставинам, натомість
судом апеляційної інстанції помилково скасовано вірне рішення суду
першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Миколаївського житлово-комунального
підприємства задовольнити, постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 25 жовтня 2005 року скасувати, постанову
господарського суду Одеської області від 06 вересня 2005 року -
залишити в силі.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню
не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених
ст.ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: