ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" жовтня 2007р. Вищий адміністративний суд України у
складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.I.
при секретарі: Ликовій В.Б.
за участю представників:
позивача: не явка
відповідача: Долідзе А.О., Казанцева В.Л., Маркова Л.I.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції на рішення
Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2005 р. та
ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
12.01.2006 р.
у справі № 17/227
за позовом Нікопольського комунального підприємства
"Нікопольтеплоенерго"
до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2005 року Нікопольське комунальне підприємство
"Нікопольтеплоенерго" звернулось до Господарського суду
Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської об'єднаної
державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 18.07.2005 року № 0001091741/0/27422,
яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з
доходів фізичних осіб в сумі 1050,90 грн., у тому числі 350,30
грн. - основний платіж, 700,60 грн. штрафні (фінансові) санкції.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що
прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення не відповідає
вимогам чинного законодавства, оскільки приватний нотаріус як
самозайнята особа відповідає за нарахування, утримання, та сплату
до бюджету податку з доходів, у зв'язку з чим позивач не
зобов'язаний перераховувати до бюджету податок з фізичних осіб.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
13.10.2005р., залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 12.01.2006р., позов
задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від
18.07.2005 року № 0001091741/0/27422.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної
інстанцій, Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція
оскаржила їх в касаційному порядку.
В касаційній скарзі скаржник просить скасувати дане рішення
та ухвалу з мотивів порушення судами норм матеріального права та
прийняти нове рішення про відмову в позові.
Представники позивача в судове засідання не з'явились.
Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.221 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, пояснення присутніх у судовому засіданні
представників сторін, які просили скасувати оскаржувані судові
рішення та направити справу на новий розгляд, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Нікопольською
об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено планову
виїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог
податкового законодавства за період з 01.10.2003р. по 31.03.2005р.
За результатами перевірки був складений Акт від 14.07.2005р.
№ 103/231.05472525, відповідно до якого виявлено заниження
позивачем у листопаді 2004р. податку з доходів фізичних осіб на
суму 350,30 грн.
На підставі Акту перевірки відповідачем було винесене
податкове повідомлення-рішення від 18.07.2005 року №
0001091741/0/27422, яким позивачу визначено податкове зобов'язання
по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1050,90 грн., у тому
числі 350,30 грн. - основний платіж, 700,60 грн. штрафні
(фінансові) санкції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з
того, і з цим погодився суд апеляційної інстанції, що 24.11.2004р.
позивач перерахував приватному нотаріусу ОСОБА_1 - 2694,60 грн. в
якості плати за посвідчення договору застави, що підтверджується
платіжним дорученням № 181 від 24.11.2004р.
Позивачем надано лист приватного нотаріуса ОСОБА_1, в якому
повідомляється про отримання приватним нотаріусом від позивача
суми 2694,60 грн. на розрахунковий рахунок за надані нотаріальні
послуги, а також про включення вказаної суми до складу загальної
суми доходів, що було відображено в його Декларації про доходи за
2004 рік. У цьому ж листі приватний нотаріус ОСОБА_1 повідомив про
сплату податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік згідно з
платіжним дорученням, виписаним податковим органом.
З урахуванням вищевикладеного, суди дійшли висновку про те,
що приватний нотаріус ОСОБА_1 самостійно визначив в податковій
декларації і сплатив податкове зобов'язання з податку на прибуток
фізичних осіб, а тому зазначене податкове зобов'язання вважається
виконаним. I оскільки податкове зобов'язання зі сплати податку на
дохід фізичних осіб було своєчасно сплачене приватним нотаріусом,
і податковий борг не виник, то позивач як податковий агент не несе
фінансової відповідальності з погашення такого податкового
зобов'язання.
Проте, з названими висновками судів попередніх інстанцій
погодитися неможливо, оскільки їх зроблено з неправильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок з доходів
фізичних осіб" ( 889-15 ) (889-15)
встановлено, що дохід з джерелом його
походження з України - будь-який дохід, одержаний платником
податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких
видів діяльності на території України, у тому числі, але не
виключно, у вигляді: доходів від здійснення підприємницької
діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території
України.
Згідно з п.1.15 ст.1 "Про податок з доходів фізичних осіб"
податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший
відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його
представництво, які незалежно від їх організаційно-правового
статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані
нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від
імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та
подавати податкову звітність податковим органам відповідно до
закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього
закону.
Згідно зі ст. 17 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб"
( 889-15 ) (889-15)
особою, відповідальною за нарахування, утримання та
сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді
заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує
такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої
особи), а з інших оподатковуваних доходів з джерелом їх походження
з України - податковий агент (п. 1.13 ст. 1 Закону).
Відповідно до п.п.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про
податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ) (889-15)
у разі, коли
податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника
податку не здійснює нарахування, утримання або сплату
(перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми
податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає
внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.
При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється
від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або
податкового боргу.
Згідно зі ст.138 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
предметом доказування є обставини, якими
обгрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше
значення для вирішення справи (причини пропущення строку для
звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні
судового рішення у справі.
Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї
статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які
беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові
та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на
них інформацією, висновки експертів.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд вживає передбачені законом
заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому
числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Проте, як встановлено в ході касаційного розгляду, ані суд
першої, ані суд апеляційної інстанцій, зробивши висновки про
сплату податку на доходи фізичних осіб, не встановили достовірно
факт декларування та сплати до бюджету цього податку.
Вищезгаданий лист приватного нотаріуса, адресований позивачу
(а.с. - 35), без підтвердження викладеної в ньому інформації не є
належним доказом в розумінні ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Проте, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не
відповідають.
У відповідності з ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових
рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення
справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи
процесуального права, які призвели або могли призвести до
неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом
касаційної інстанції.
Отже, враховуючи викладене та межі перегляду судових рішень
касаційною інстанцією, рішення Господарського суду
Дніпропетровської області від 13.10.2005р. та ухвала
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
12.01.2006р. не грунтуються на вимогах чинного законодавства і
підлягають скасуванню, а справа відповідно до приписів ст.227
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
-
направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати
викладене, всебічно та повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення
для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від
встановленого правильно визначити норми матеріального права, що
підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обгрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної
податкової інспекції задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
13.10.2005р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 12.01.2006р. у даній справі скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст.
237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
Конюшко К.В.
Судді
Ланченко Л.В.
Нечитайло О.М. Пилипчук Н.Г.
Степашко О.I.