ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович
К.Г.,
Маринчак Н.Є.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою приватного підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року у справі
№15/45-06 за позовом управління Пенсійного фонду України в
м.Каховці та Каховському районі Херсонської області до приватного
підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми, -
в с т а н о в и л а :
В грудні 2005 року управління Пенсійного фонду України в
м.Каховці та Каховському районі Херсонської області звернулося до
суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1, в якому просило
стягнути з відповідача заборгованість зі сплати страхових внесків
на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі
1860,86грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до ч.1 ст.19
Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
№1058 відповідач зобов'язаний
нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці працівників
та допомоги по тимчасовій непрацездатності страхові внески у
розмірі 32%, а починаючи з 31 березня 2005 року - 32,2% і
сплачувати їх в установлені строки та в повному обсязі. Згідно
звітів наданих відповідачем, несплачений борг становить
1860,86грн.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 28
лютого 2006 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 19 липня
2006 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове
рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з приватного підприємця
ОСОБА_1 1860,86грн. заборгованості по страхових внесках на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції
приватний підприємець ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою в
якій просить скасувати постанову апеляційного суду Запорізької
області від 19 липня 2006 року, посилаючись на порушення норм
матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач є
платником єдиного податку та зареєстрований в управлінні
Пенсійного фонду України в м. Каховці та Каховському районі
Херсонської області як платник страхових внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який
використовує працю фізичних осіб на умовах трудового договору.
В січні 2004 року відповідач мав одного найманого працівника,
в квітні - травні 2004 року - трьох, в червні 2004 року - двох, в
липні - вересні 2004 року - одного, в жовтні 2004 року - трьох, в
листопаді - грудні 2004 року - чотирьох, в січні - травні 2005
року - трьох, в червні - листопаді 2005 року - п'ятьох.
На виконання вимог Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. ( 1058-15 ) (1058-15)
відповідач надавав позивачу розрахунки сум страхових внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. За період з
січня 2004р. по листопад 2005р. згідно з вищезазначеними
розрахунками, нарахування по страхових внесках складає 2297,09
грн.
Ця сума вважається узгодженою, оскільки зазначені розрахунки
сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування підписані відповідачем.
В рахунок сплати страхових внесків на загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування відповідачем перераховано 436,23
грн.
Таким чином, загальна сума недоїмки по несплаті страхових
внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за
найманих працівників за період з січня 2004р. по листопад 2005р.
складає 1860,86грн.
Статтею 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
передбачено, що платниками
страхових внесків є страхувальники, зазначені в ст.14 цього
Закону, зокрема - фізичні особи - суб'єкти підприємницької
діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб -
суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб
оподаткування - єдиний податок, які використовують працю фізичних
осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах
передбачених законодавством.
Обов'язок сплати страхових внесків не пов'язаний зі статусом
платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності, який
обрав спрощену систему оподаткування, оскільки законодавством не
встановлено пільг щодо звільнення від сплати страхових внесків
окремої групи суб'єктів господарювання.
Враховуючи вимоги ст.ст. 14, 15 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
відповідач є платником внесків на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування.
Згідно з ч.2 ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
виключно цим Законом
визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового
державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають
загальнообов'язковому пенсійному страхуванню.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
він
набрав чинності з 01.01.2004р. Відповідно до ч.1 ст.5 даного
Закону сферою його дії є регулювання відносин, що виникають між
суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного
страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись
на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в
частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
є спеціальним в сфері
регулювання правовідносин, що виникають між суб'єктами
загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" не регулює
сплату страхових внесків, не має пріоритету перед Законом та
повинен застосовуватись лише в частин, що не суперечить йому.
Згідно ст. 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
громадяни
мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення
їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,
втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а
також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,
підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших
джерел соціального забезпечення.
Згідно зі ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
до страхового стажу
працівника, для обчислення пенсії, буде зараховано лише той
період, за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не
меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Пунктом 6 ч.2 ст.17 Закону передбачений обов'язок
страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в
установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно з п. 4 та п. 6 ст. 18 Закону страхові внески не
включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що
складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється
податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися
пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення
від їх сплати.
Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
та п. 4.1, п.п. 5.1.1,
5.1.4 Iнструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками
та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України,
затвердженої Постановою Правління ПФУ від 19.12.2003р. за №21-2 і
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за №
64/8663 ( z0064-04 ) (z0064-04)
, для платників страхових внесків встановлений
відповідний порядок нарахування, обчислення та строків сплати
страхових внесків. Роботодавці нараховують страхові внески на суми
фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення)
працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової
заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат,
у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону
України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
.
Відповідно до п. 2 ст. 20 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
відповідач на підставі бухгалтерських документів, які
підтверджують суму заробітної плати, щомісячно здійснює обчислення
страхових внесків.
Згідно з п. 6 ст. 20 Закону страхувальники зобов'язані
сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий
звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня
закінчення цього періоду.
Згідно з п. 2 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
суми страхових внесків
своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у
строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені
територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених
частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою
заборгованістю із сплати страхових внесків (далі-недої'мка) і
стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових
санкцій.
Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного
висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з
відповідача 1860,86грн. заборгованості по страхових внесках на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, позаяк останній
відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
є платником страхових внесків
незалежно від обраного способу оподаткування.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін,
якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права,
яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення
справи.
З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанцій
винесено законне і обгрунтоване рішення, постановлене з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для й ого скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 - відхилити.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
19 липня 2006 року у справі - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: