Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Ярцева С.В.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 23.10.07р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову господарського суду Харківської області від 06.11.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року

у справі №АС-27/705-06

за позовом ТОВ "Магазин №34 "Комінтернівський"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

ВДК у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ТОВ "Магазин № 34 "Комінтернівський", звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення - рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова №0002012310/0 від 07.07.2004р.; стягнути з державного бюджету суму бюджетної заборгованості з ПДВ за січень 2004р. - в сумі 1059227,92 грн., за лютий 2004р. - в сумі 2047632,07 грн.. за березень 2004р. - в сумі 1629456,29 грн.;стягнути з державного бюджету витрати зі сплати судового збору в сумі 1703,40 грн.

Постановою господарського суду Харківської області від 06.11.2006, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2007, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова №0002012310/0 від 07.07.2004р.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі посвідчень №3277, №3276 від 21.05.2004 р., працівниками ДПІ у Комінтернівському районі було проведено документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ТОВ "Магазин № 34 "Комінтернівський" за період січень-березень 2004 року, про що складено акт № 430/23-204 від 05.04.2004 р.

Згідно вказаного акту перевірки, ДПІ у Комінтернівському районі винесено податкове повідомлення-рішення № 0002012310/0 від 07.07.2004 р., яким ТОВ "Магазин № 34 "Комінтернівський" було зменшено бюджетне відшкодування по податку на додану вартість за січень 2004 р. в сумі 1059227,92 грн., за лютий 2004 р. - в сумі 2047632,07 грн., за березень 2004 р. - в сумі 1629456,29 грн.

Перевіркою першого відповідача встановлено, що позивачем реалізовано товари, придбані для подальшого використання у господарській діяльності, за цінами, нижче ціни їхньої покупної вартості (нижче ціни придбання).

Від'ємне значення ПДВ у позивача виникло у зв'язку з придбанням товару на митній території України, та його продажем за цінами, нижчими ціни придбання.

Виходячи з фактичної ціни реалізації, були визначені валові доходи і розраховані податкові зобов'язання по ПДВ. Ніяких корегувань у зв'язку з таким продажем у податковому обліку підприємство не робило.

Суди попередніх інстанцій виходячи з того, що зменшення бюджетного відшкодування позивача по податку на додану вартість за січень 2004р. – в сумі 1059227,92 грн., за лютий 2004р. – в сумі 2047632,07 грн., за березень 2004р. – в сумі 1629456,29 грн. є незаконним, задовольнили позовні вимоги ТОВ "Магазин №34 "Комінтернівський", визнавши недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова №0002012310/0 від 07.07.2004.

Проте визнати такий висновок обґрунтованим не можна з огляду на таке.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ. а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ у ціні товару, який платником на день подання декларації за спірний період не оплачений.

Відповідно до п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" суми податку на додану вартість зараховуються до Держаного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку па додану вартість згідно з цим Законом.

Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету У країни.

При отриманні податкової накладної, що засвідчує постачання товарів без фактичної оплати вартості товарів, не виникає надмірної сплати податку.

Як вбачається з матеріалів справи, сума ПДВ при придбанні товару позивачем не сплачена, як і вартість товарів, факт надмірної сплати податку відсутній, а тому не існує бюджетної заборгованості перед позивачем.

Підпунктом 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" відповідно до якого, у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп. 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне звернути увагу на правові підстави формування податкового кредиту встановлені, зокрема п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Як вбачається з матеріалів справи - грошові кошти перераховувались в інших звітних періодах.

Позивачем розрахунки проведено шляхом надання векселів та частково грошовими коштами в наступних звітних періодах.

Відповідно до вимог ЗУ "Про обіг векселів в Україні (2374-14) " вексель можливо надавати тільки для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (виконані роботи, надані послуги). У цьому випадку, якщо умови по проведенню розрахунку відображені у відповідному договорі Грошові зобов'язання по платежу припиняються і виникає грошові зобов'язання по платежу по векселю.

З матеріалів справи вбачається, що на розрахунковий рахунок позивача в оплату пред'явлених векселів надійшла незначна сума грошових коштів, інших розрахунків у грошовій формі у перевіряємому періоді не проводились, а тому факту надмірної сплати податку не було.

Позивач безпідставно здійснив реалізацію товару значно нижче ціни придбання, внаслідок чого на підприємстві виникли збитки без наявності фондів (джерела) для їх погашення, що суперечить ЗУ "Про господарські товариства (1576-12) " та господарському кодексу України, відповідно до вимог яких основна мета діяльності - отримання прибутку.

Здійснюючи операції з купівлі-продажу ТМЦ з розривом один день, або з невеликим розривом, та отримавши при цьому від'ємний господарчий (фінансовий) результат, підприємство не використало товар з метою отримання прибутку.

При цьому підприємством не надано будь-яких доказів того, що купівля та продаж ТМЦ з завідомо значним від'ємним фінансовим результатом якимось образом вплинуло на можливість отримання прибутку у господарчий діяльності у подальшому або на отримання такого прибутку. Також, підприємством не надано докази про те, що в силу певних обставин воно змушено було продати ТМЦ значно дешевше ціни придбання.

ДПІ, приймаючи повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, виходила з того, що з дій платника податків, який продавав товар за ціною, нижчою від ціни придбання, вбачається навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ і що зазначені дії свідчать про зловживання правом на відшкодування цього податку з бюджету, наданим Законом "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі - Закон).

У даному випадку судам слід було з'ясувати, чи були спрямовані дії позивача на безпідставне одержання коштів державного бюджету в такий спосіб. Проте вказана обставина судами не досліджувалась, хоча вона має правове значення.

Суди не визначили предмет доказування у справі, не зобов'язали позивача надати докази надходження грошових коштів тобто фактичної оплати вартості товарів, безпосередньо за періоди: січень, лютий, березень 2004 року, стягнення суми податку за яки вимагає позивач, докази на обґрунтування своїх доводів і не витребували необхідних доказів із власної ініціативи, зокрема з яких саме операцій придбання товарів (робіт, послуг) виник податковий кредит, не з'ясована правомірність його формування, відсутні доказі на підтвердження податкових зобов'язань у звітному періоді як самого позивача, так і його контрагентів - постачальників товару (робіт, послуг).

Суди не встановили й не обґрунтували наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом трьох місяців в одному й тому ж податковому періоді) продажу товару за ціною, значно нижчою від ціни придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ при розрахунках за придбаний товар векселями. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про те, що спір був розглянутий судами не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої інстанції та апеляційної інстанцій неповно з’ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв’язку з чим постанова господарського суду Харківської області від 06.11.2006 року та ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року у справі №АС-27/705-06 підлягає скасуванню, а справа №АС-27/705-06 відповідно до п. 6 ч.1 ст. 223 КАС України, передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову господарського суду Харківської області від 06.11.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року у справі №АС-27/705-06 скасувати.

Справу №АС-27/705-06 направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.