К-31809/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість - Текст документа

Державної податкової адміністрації у м.Севастополі та Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м.Севастополя

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.09.2006 р.

у справі № 20-3/161

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розрахунково-кліринговий центр "Арсенал-Еко"

до 1. Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя

2. Державної податкової адміністрації у м.Севастополі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

Позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000052310/0 від 06.02.2006 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 647480,00 грн., у т.ч. 323740,00 грн. - основний платіж та 323740,00 грн. - штрафні санкції.

Постановою Господарського суду м.Севастополя від 20.07.2006 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.09.2006 р. постанову господарського суду міста Севастополя від 20.07.2006 р. скасовано. Позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя №0000052310/0 від 06.02.2006 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 647480,00 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами відповідача-1 та відповідача-2, у яких ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Вважає, що оскільки ТОВ "Феоніт" у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) операцію з ТОВ "РКЦ "Арсенал-Еко" не відображено, податок на додану вартість в сумі 332183,00 грн. до податкових зобов'язань в декларації з ПДВ не включено, і, відповідно, до бюджету не сплачено, то позивачем не підтверджено право на віднесення зазначеної суми до складу податкового кредиту.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не надав, представника у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

27.01.2006 р. відповідачем-1 проведена комплексна планова документальна виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового і валютного законодавства України при виконанні умов Договорів № З від 27.04.2004 р., № 5 від 18.05.2004 р., № 6 від 18.05.2004 р., укладених з Відкритим акціонерним товариством "Iзюмський тепловозоремонтний завод" за період з 01.04.2004 р. по 31.10.2005 р., за результатами якої складено акт №116/10/23-029/32296368/2 від 27.01.2006 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.3.1.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.6.1 ст.6, пп.7.3.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , що призвело до заниження об'єкту оподаткування по податку на додану вартість в сумі 1700915,00 грн., та до завищення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету в грудні 2004 р. на 16443,00 грн., заниженню суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет у грудні 2004 р. на 323740,00 грн.

На підставі акту перевірки 06.02.2006 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000052310/0 про донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 323740,00 грн. та застосування на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) штрафних (фінансових) санкцій з зазначеного податку в розмірі 323740,00 грн., а всього 647480,00 грн.

У справі встановлено, що між позивачем і Відкритим акціонерним товариством (ВАТ) "Iзюмський тепловозоремонтний завод" укладено договори про надання послуг, у тому числі договір № 3 від 27.04.2004 р. на загальну суму 2041098,00 грн., у т.ч. ПДВ - 340183,0 грн., що відображено у бухгалтерському обліку ВАТ "Iзюмський тепловозоремонтний завод". Відповідно до актів приймання-передачі робіт від 28.12.2004 р. вищевказані послуги виконані позивачем, прийняті ВАТ "Iзюмський тепловозоремонтний завод" у повному обсязі і відповідають вимогам замовника.

Матеріали для виконання робіт, послуг за договором №3 від 27.04.2004 р. були замовлені та отримані позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю "Феоніт", згідно договору №18 від 23.04.2004 р., що підтверджується актом виконаних робіт б/н від 16.11.2004 р., податковою накладною № 52 від 16.11.2004 р. Дана операція відбита підприємством позивача в обліку у поточному періоді.

Однак у книзі обліку продажу товарів, робіт, послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Феоніт" дана податкова накладна не відображена, оплата за договором №З від 27.04.2004 р. з ВАТ "Iзюмський тепловозоремонтний завод" та за договором №18 від 23.04.2004 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю "Феоніт" не проводилась.

За таких обставин, суд першої інстанції погодився з висновками акту перевірки та відмовив в позові з тих підстав, що позивачем в уточнюючому розрахунку, наданому 14.12.2005 р., у складі податкового кредиту відображено суму податку на додану вартість на підставі податкової накладної №52 від 16.11.2004 р. виданої ТОВ "Феоніт", яка не підлягала відображенню.

Суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції і дійшов висновку, що оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не пов'язує право покупця-платника податку на додану вартість на податковий кредит з обов'язком продавця-платника податку на додану вартість самостійно визначати суму податкового зобов'язання та сплачувати її до бюджету, а тому визначена відповідачем-1 сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість є необгрунтованою.

Відповідно до пп.7.5.1 та 7.5.3 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів із банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Як передбачено пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Ст.7 цього Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством. нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для донарахування позивачу ПДВ та застосування штрафних санкцій.

Доводи касаційних скарг не беруться до уваги, оскільки вони не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом.

Зокрема, посилання відповідача-1, що обов'язковою умовою для включення сум ПДВ до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України, необгрунтовані, оскільки в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачає умови про сплату цих сум до бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційні скарги Державної податкової адміністрації у м.Севастополі та Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м.Севастополя залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.09.2006 р. - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.