ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            Ухвала
 
                       Іменем України
 
     9 жовтня 2007 року м. Київ
 
     Колегія  суддів  Вищого  адміністративного  суду  України   в
складі:
 
     головуючого Смоковича М.I.,
 
     суддів: Весельської Т.Ф.,  Горбатюка  С.А.,  Мироненка  О.В.,
Чумаченко Т.А.,
 
     розглянувши у порядку  письмового  провадження  в  касаційній
інстанції адміністративну справу
 
     за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк
"ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "Приватбанк") до  Національного  банку
України (далі - НБУ), за участі  третіх  осіб,  які  не  заявляють
самостійних вимог, на стороні  відповідача:  Міністерства  юстиції
України та Державної податкової адміністрації України (далі -  ДПА
України) про визнання акту частково недійсним, провадження по якій
відкрито
 
     за  касаційною  скаргою  Закритого  акціонерного   товариства
комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста
Києва від 22 лютого 2005 року та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 20 травня 2005 року,
 
                      в с т а н о в и л а :
 
     У листопаді 2004 року ЗАТ КБ "Приватбанк" звернулось до  суду
з  позовом  до  НБУ  про  визнання  недійсними  пунктів  7.1,  7.9
Iнструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за
експортними, імпортними та  лізинговими  операціями,  затвердженої
постановою Правління Національного банку України  від  24  березня
1999 року № 136 ( z0338-99 ) (z0338-99)
         (далі - Iнструкції).
 
     Позивач вимоги обгрунтовув тим, що спірні  пункти  Iнструкції
суперечать Декрету Кабінету Міністрів України від 19  лютого  1993
року №15-93 ( 15-93 ) (15-93)
        , згідно з нормами якого  уповноважені  банки
повинні  здійснювати  контроль   за   валютними   операціями,   що
проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.
 
     Валютними операціями є операції з валютними цінностями, а  не
імпортні  операції  (операції  з  надходження  товарів),  а   тому
покладення  спірними  пунктами  вказаної  Iнструкції  на  ЗАТ   КБ
"Приватбанк"   обов'язку   здійснювати   контроль   за   валютними
операціями   шляхом   повідомлення    податкових    органів    про
ненадходження  в  законодавчо  встановлені  строки  (або   строки,
визначені в ліцензіях) товарів суперечить пунктам 1, 2  статті  1,
пункту 4 статті 5, пункту 2 статті 13 Декрету  Кабінету  Міністрів
України від 19 лютого 1993 року №15-93 ( 15-93 ) (15-93)
         та порушує  право
позивача, передбачене частиною 1  статті  19  Конституції  України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        , не робити те,  що  не  передбачено  законодавством
України.
 
     Крім того, позивач зазначав, що Декретом  Кабінету  Міністрів
України від 19  лютого  1993  року  №15-93  ( 15-93 ) (15-93)
          та  Законом
України "Про порядок здійснення розрахунків  в  іноземній  валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
         НБУ  не  надано  повноважень  відносити  до  функцій
агента валютного контролю  надання  податковим  органам  будь-якої
інформації,  в  тому  числі,  при  ненадходженні   в   законодавчо
встановлені строки товарів. Законодавчими актами України,  зокрема
Законами України "Про банки і банківську діяльність"  ( 2121-14 ) (2121-14)
        ,
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
        , "Про порядок
здійснення  розрахунків   в   іноземній   валюті"   ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
        ,
визначений порядок здійснення контролю за надходженням  товарів  і
покладено цей обов'язок не на банки, оскільки це виходить за  межі
їх компетенції, а на податкові та митні органи.
 
     Рішенням Господарського суду міста Києва від 22  лютого  2005
року,  залишеним  без  змін  постановою  Київського   апеляційного
господарського суду від 20 травня 2005 року, у задоволенні  позову
відмовлено.
 
     У касаційній  скарзі  ЗАТ  КБ  "Приватбанк",  посилаючись  на
порушення   судами   першої   та   апеляційної   інстанцій    норм
матеріального та процесуального права, просило  скасувати  рішення
судів та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
 
     Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення  з  таких
підстав.
 
     Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24  березня  1999
року  Правлінням  Національного  банку   України   була   прийнята
постанова  №  136  "Про  затвердження   Iнструкції   про   порядок
здійснення  контролю  і   отримання   ліцензій   за   експортними,
імпортними   та   лізинговими   операціями",    зареєстрована    в
Міністерстві юстиції України 28  травня  1999  року  за  №338/3631
( z0338-99 ) (z0338-99)
        .
 
     Згідно пункту 4 зазначеної  постанови  ця  постанова  набуває
чинності  через  десять  днів   після   державної   реєстрації   в
Міністерстві юстиції України.
 
     Як вбачаться з преамбули  Iнструкції,  на  виконання  Декрету
Кабінету  Міністрів  України  від  19  лютого  1993  року   N15-93
( 15-93 ) (15-93)
          "Про  систему   валютного   регулювання   і   валютного
контролю", Закону України "Про порядок  здійснення  розрахунків  в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
        , Указу Президента України  від  21
січня  1998  року  N41/98  "Про  запровадження  режиму   жорсткого
обмеження бюджетних видатків та  інших  державних  витрат,  заходи
щодо забезпечення надходження доходів  до  бюджету  і  запобігання
фінансовій кризі" та постанови Кабінету Міністрів України  від  30
березня  2002  року  N445  "Про  затвердження  Порядку  віднесення
операцій резидентів у разі провадження  ними  зовнішньоекономічної
діяльності  до  договорів  виробничої   кооперації,   консигнації,
комплексного будівництва,  оперативного  та  фінансового  лізингу,
поставки  складних  технічних  виробів  і   товарів   спеціального
призначення та  визнання  такими,  що  втратили  чинність,  деяких
постанов Кабінету Міністрів України",  Національний  банк  України
визначає такий порядок здійснення уповноваженими банками  контролю
за дотриманням  резидентами  встановлених  законодавством  строків
розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і
отримання резидентами індивідуальних ліцензій Національного  банку
України на перевищення цих строків.
 
     Відповідно  до  пункту  6.1.  Iнструкції  банки   зобов'язані
вимагати від  своїх  клієнтів  повної  інформації  про  експортні,
імпортні  та  лізингові  операції,  розрахунки  за  якими  останні
проводять через ці банки.
 
     Згідно  пункту   7.1.   Iнструкції   банки   надсилають   усі
передбачені цим розділом Iнструкції повідомлення до п'ятого  числа
кожного місяця, а повідомлення згідно з пунктом  7.8  у  визначені
цим пунктом строки  -  податковим  органам  за  місцем  реєстрації
резидентів поштою з  отриманням  поштового  підтвердження  про  їх
вручення адресату,  а  також  на  магнітних  носіях  або  засобами
електронного зв'язку.  У  повідомленнях  обов'язково  зазначаються
повна назва, код за ЄДРПОУ та місцезнаходження резидента.
 
     Відповідно до пункту 7.10.  Iнструкції  при  ненадходженні  в
законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в ліцензіях)
виручки, товарів або об'єкта лізингу банк надає податковим органам
інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно  з
додатком  7  (у  наступному  звітному  місяці  інформація  про  ці
порушення уже не надається). Управлінню за місцем реєстрації банку
інформацію про виявлені факти порушень банк надає за встановленими
Національним банком України строками, порядком і формою.
 
     Спір у справі виник у зв'язку з тим, що  позивач  вважав,  що
покладення вказаними пунктами  Iнструкції  на  Позивача  обов'язку
здійснювати контроль за валютними операціями  шляхом  повідомлення
податкових органів про  ненадходження  в  законодавчо  встановлені
строки (або строки,  визначені  в  ліцензіях)  товарів  суперечить
чинному законодавству України та порушує право позивача не  робити
те, що не передбачено законодавством України.
 
     Судами   попередніх   інстанцій   правильно   відмовлено    в
задоволенні позовної заяви виходячи з наступного.
 
     Відповідно до пункту 2 статті 1  Декрету  Кабінету  Міністрів
України від 19 лютого 1993  року  №15-93  "Про  систему  валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
          валютні  операції  це
операції,  пов'язані  з  переходом  права  власності  на   валютні
цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами  у
валюті  України,  операції,  пов'язані  з  використанням  валютних
цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу,  з  передаванням
заборгованостей та інших зобов'язань,  предметом  яких  є  валютні
цінності;  операції,  пов'язані  з  ввезенням,  переказуванням   і
пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням  і
пересиланням за її  межі  валютних  цінностей.  Згідно  частини  1
статті 12 цього Декрету валютні операції за  участю  резидентів  і
нерезидентів підлягають валютному контролю.
 
     Тому суди вірно вказали,  що  валютному  контролю  підлягають
валютні операції за участю резидентів і  нерезидентів.  При  цьому
валютними операціями  є  операції,  пов'язані  з  переходом  права
власності на валютні цінності. Таким чином, операції  нерезидентів
і резидентів з імпорту, експорту товарів та  їх  оплаті  валютними
цінностями охоплюються поняттям валютні операції.
 
     Відповідно  до  частини  2  статті  19  Конституції   України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
          органи  державної  влади   та   органи   місцевого
самоврядування,  їх  посадові  особи  зобов'язані  діяти  лише  на
підставі,  в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що   передбачені
Конституцією та законами України.
 
     Згідно частини 1 статті 12 Декрету Кабінету Міністрів України
від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного  регулювання
і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
         Національний банк України у  сфері
валютного регулювання, в тому числі, видає у  межах,  передбачених
цим Декретом,  обов'язкові  для  виконання  нормативні  акти  щодо
здійснення операцій на валютному ринку України.
 
     Відповідно до частини 2 статті 12 Декрету Кабінету  Міністрів
України від 19 лютого 1993  року  №15-93  "Про  систему  валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
         органи, що  здійснюють
валютний  контроль,  мають  право  вимагати   і   одержувати   від
резидентів і нерезидентів повну  інформацію  про  здійснення  ними
валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті  у
межах повноважень, визначених статтею 13 цього  Декрету,  а  також
про майно, що підлягає декларуванню згідно з пунктом  1  статті  9
цього Декрету.
 
     Згідно частини 1 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України
від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного  регулювання
і  валютного  контролю"  ( 15-93 ) (15-93)
          Національний  банк  України  є
головним органом  валютного  контролю,  що  здійснює  контроль  за
виконанням  правил  регулювання  валютних  операцій  на  території
України з усіх питань, не віднесених цим Декретом  до  компетенції
інших  державних  органів;  забезпечує  виконання   уповноваженими
банками функцій щодо здійснення валютного контролю  згідно  з  цим
Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
 
     Відповідно до частини 2 статті 13 Декрету Кабінету  Міністрів
України від 19 лютого 1993  року  №15-93  "Про  систему  валютного
регулювання і валютного  контролю"  ( 15-93 ) (15-93)
          уповноважені  банки
здійснюють  контроль  за  валютними  операціями,  що   провадяться
резидентами і нерезидентами через ці банки.
 
     Згідно частини 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України
від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного  регулювання
і  валютного  контролю"  ( 15-93 ) (15-93)
          Державна  податкова  інспекція
України здійснює фінансовий контроль за валютними  операціями,  що
провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
 
     Відповідно   суди   правильно   вказали,   що   позивач,   як
уповноважений банк, здійснює контроль за валютними операціями,  що
провадяться  резидентами  і  нерезидентами  через  позивача,   ДПА
України здійснює фінансовий контроль за  цими  операціями,  а  НБУ
контролює  виконання   правил   регулювання   валютних   операцій,
забезпечує виконання позивачем функцій агента валютного  контролю,
а також видає обов'язкові для  виконання,  в  тому  числі  ЗАТ  КБ
"Приватбанк",  нормативні  акти  щодо   здійснення   операцій   на
валютному ринку України.
 
     Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про  порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті"  ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
          виручка
резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на  їх  валютні
рахунки в уповноважених банках у терміни виплати  заборгованостей,
зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з  дати
митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної  декларації)
продукції, що експортується, а в  разі  експорту  робіт  (послуг),
прав інтелектуальної власності - з  моменту  підписання  акта  або
іншого документа, що засвідчує виконання  робіт,  надання  послуг,
експорт прав інтелектуальної  власності.  Перевищення  зазначеного
терміну  потребує  індивідуальної  ліцензії  Національного   банку
України.
 
     Стаття 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній  валюті"  ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
          вказує,  що  імпортні  операції
резидентів, які здійснюються на умовах  відстрочення  поставки,  в
разі, коли таке  відстрочення  перевищує  90  календарних  днів  з
моменту здійснення авансового платежу або виставлення  векселя  на
користь постачальника продукції (робіт, послуг), що  імпортується,
потребують індивідуальної ліцензії  Національного  банку  України.
При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів  у
формі документального  акредитиву  термін,  передбачений  частиною
першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим  банком
платежу на користь нерезидента.
 
     Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету  Міністрів  України
та Національного банку України  від  12  грудня  1998  року  №1968
( 1968-98-п ) (1968-98-п)
         "Про посилення контролю за  проведенням  розрахунків
резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними  операціями"  у
разі ненадходження резидентам  валютних  цінностей  в  установлені
Законом України "Про порядок здійснення  розрахунків  в  іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
         терміни уповноважені банки інформують про це
Національний банк та органи державної податкової  служби.  Порядок
інформування встановлюється Національним банком разом з  Державною
податковою адміністрацією. Згідно пункту 3  вказаної  постанови  №
1968 порушення уповноваженими банками вимог цієї  постанови  тягне
за   собою   відповідальність,   передбачену   законодавством   за
невиконання функцій агента валютного контролю.
 
     Як  встановлено  судами,  спірним  пунктом  7.1.   Iнструкції
визначено,  що  банки  надсилають  усі  передбачені  цим  розділом
Iнструкції  повідомлення  до  п'ятого  числа  кожного  місяця,   а
повідомлення згідно з пунктом 7.8 у визначені цим пунктом строки -
податковим  органам  за  місцем  реєстрації  резидентів  поштою  з
отриманням поштового підтвердження про  їх  вручення  адресату,  а
також на магнітних носіях або  засобами  електронного  зв'язку.  У
повідомленнях обов'язково зазначаються повна назва, код за  ЄДРПОУ
та місцезнаходження резидента.
 
     Пунктом 7.10. Iнструкції визначено, що  при  ненадходженні  в
законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в ліцензіях)
виручки, товарів або об'єкта лізингу банк надає податковим органам
інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно  з
додатком  7  (у  наступному  звітному  місяці  інформація  про  ці
порушення уже не надається). Управлінню за місцем реєстрації банку
інформацію про виявлені факти порушень банк надає за встановленими
Національним банком України строками, порядком і формою.
 
     Отже, правильними є  висновки  судів  першої  та  апеляційної
інстанцій  про  те,  що  оспорювані  пункти  Iнструкції   прийняті
відповідачем  в  межах,  у  спосіб  та  в  порядку,  встановленими
наведеними вище нормативно-правовими актами.
 
     Доводи,  викладені  в  касаційній  скарзі,  не   спростовують
зазначених висновків судів та обставин справи.
 
     Таким  чином,  суди  першої  та  апеляційної   інстанцій   не
допустили порушень норм матеріального та процесуального права  при
ухваленні оскаржуваних рішень, підстав для їх скасування чи  зміни
немає.
 
     Керуючись статтями 223, 224,  231  Кодексу  адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
        , колегія суддів
 
                        у х в а л и л а :
 
     Касаційну   скаргу    Закритого    акціонерного    товариства
комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
 
     Рішення Господарського суду міста Києва від  22  лютого  2005
року та постанову Київського апеляційного господарського суду  від
20 травня 2005 року в цій справі залишити без змін.
 
     Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути оскаржена  за  винятковими  обставинами  до  Верховного  Суду
України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
 
     Головуючий Смокович М.I.
 
     судді Весельська Т.Ф.
 
     Горбатюк С.А.
 
     Мироненко О.В.
 
     Чумаченко Т.А.