Про визнання незаконним та скасувати наказ голови Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 червня 2012 року № 14-К - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Роменського міськрайонного суду Сумської області, третя особа - територіальне управління Державної судової адміністрації України, про скасування наказу,

У липні 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ голови Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 червня 2012 року № 14-К (далі -наказ № 14-К). Згідно з цим наказом перебування заявниці 31 травня 2012 року в стані алкогольного сп'яніння, через що вона була відсутня на робочому місці без поважних причин понад три години, розцінено як прогул і за цей день оплата за роботу їй не проводилася.

На обґрунтування позовних вимог послалася на те, що протягом двох тижнів до 31 травня 2012 року вона за станом здоров'я приймала ліки: напередодні ввечері, вночі і зранку на робочому місці. Через погіршення самопочуття в обідню перерву звернулася до Роменської центральної районної лікарні, де отримала направлення на лікування в стаціонар, та до лікаря-невропатолога. Зазначила також, що алкогольних напоїв того дня не вживала, медичного обстеження на стан вживання таких речовин не проходила і ніхто не пропонував його пройти.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 19 вересня 2012 року позов задовольнив: визнав протиправним і скасував наказ № 14-К. Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що 31 травня 2012 року ОСОБА_1 перебувала на робочому місці з 15-ої години і до закінчення роботи о 17-ій години не була відсутня поза ним більше трьох годин. Вважав, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі через хворобу, яка не може вважатися неповажною причиною. З огляду на такі обставини суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не вчинила прогулу в розумінні пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що: складений акт від 31 травня 2012 року про перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння; пояснення суддів, заступника голови суду та інші докази підтверджують факт прогулу і стали достатніми підставами для видання наказу № 14-К. Такі дії позивача свідчать про його відсутність на робочому місці без поважних причин протягом трьох годин, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП вважається прогулом.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року і направити справу на новий касаційний розгляд. На обґрунтування заяви додала ухвали Верховного Суду України від 17 липня 2006 року і 28 листопада 2007 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, 21 і 27 березня, 26 квітня 2013 року, 12 і 19 березня 2014 року які, на думку заявниці, підтверджують неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що у порівнюваних рішеннях касаційного суду по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 у другій половині дня 31 травня 2012 року перебувала на робочому місці у нетверезому стані, через що не розглядала цивільні справи о 14-ій годині - № 2/1815/500/2012 та о 15-ій годині - № 2/1815/525/2012. У зв'язку із невиконанням суддею ОСОБА_1 своєї роботи голова Роменського міськрайонного суду Сумської області в оскаржуваному наказі визнав цей день прогулом і розпорядився не оплачувати його.

В ухвалах касаційних судів, які надані як приклади неоднакового застосування норм матеріального права, з огляду на фактичні обставини кожної зі справ, ці суди дійшли висновків про таке:

- в ухвалі Верховного Суду України від 17 липня 2006 року -відсторонення працівника від роботи його безпосереднім керівником не можна вважати прогулом;

- в ухвалі Верховного Суду України від 28 листопада 2007 року -відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин підряд через участь у незаконному страйку, що був на території заводу, не є підставою для звільнення його за прогул;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року - відмова працівника стати до роботи, яка йому протипоказана у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю з приводу отриманих травм на виробництві, не є прогулом;

- в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року - відсутність працівника прокуратури протягом 30 хвилин на робочому місці не може вважатись прогулом і бути підставою для накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді догани;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року - про порушення судом першої інстанції меж предмета розгляду заявленого позову шляхом прийняття рішення про стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2013 року - про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, необхідних і достатніх для задоволення позову;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2013 року - про недоведеність факту відсутності на роботі без поважних причин у чітко визначений проміжок робочого часу;

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року і 12 березня 2014 року - про необхідність скасування рішень судів нижчого рівня у зв'язку з неповнотою дослідження фактичних обставин справи, зокрема, у питанні, чи можна в значенні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП вважати прогулом відсутність особи на робочому місці, яка відсторонена від роботи на підставі статті 46 цього ж Кодексу через появу на роботі у нетверезому стані.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення і судових рішень, наданих для порівняння, колегія суддів дійшла висновку, що їх ухвалення зумовили різні (відмінні) за обсягом і значенням юридичні факти, оцінка яких в одних правових ситуаціях не привела до неоднакового застосування пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП, а в інших - вони були визнані недостатніми чи неповними для застосування цієї норми права або стосувалися процесуальних питань.

Відсутність неоднакового застосування касаційним судом (судами) однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, унеможливлює перегляд оскаржуваного рішення і відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови в задоволенні заяви.

З огляду на наведене, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.