ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого - судді Бим М.Є.
суддів: Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Леонтович К.Г.,
Матолича С.В.
при секретарі - Деревенському I.I.
за участю представника ВАТ "Оріхівський комбінат
хлібопродуктів" - Горожанкіна Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Оріхівський
комбінат хлібопродуктів" на постанову господарського суду
Запорізької області від 06 квітня 2006 року та ухвалу Запорізького
апеляційного господарського суду від 07 червня 2006 року у справі
№11/221-18/372-27/202-АП за позовом Запорізького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого
акціонерного товариства "Оріхівський комбінат хлібопродуктів" про
стягнення штрафних санкцій, -
ВСТАНОВИЛА:
В 2004 році Запорізьке обласне відділення Фонду соціального
захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ВАТ "Оріхівський
комбінат хлібопродуктів", в якому просило стягнути з відповідача
26130,18грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця
у 2002 році.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що згідно ст.19 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
у 2002 році відповідач повинен був створити 6 робочих
місць для працевлаштування інвалідів але фактично у 2002 році на
підприємстві не працювало жодного інваліда. Дана обставина, на
думку позивача, є підставою для накладення штрафних санкцій на
підприємство.
Справа розглядалася в судах неодноразово.
Останнім рішенням Запорізького апеляційного господарського
суду від 07 червня 2006 року залишено без змін постанову
господарського суду Запорізької області від 06 квітня 2006 року,
якою було задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача
26130,18грн. штрафних санкцій.
Не погоджуючись з судовими рішеннями по справі ВАТ
"Оріхівський комбінат хлібопродуктів" звернулося до Вищого
адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову господарського суду Запорізької
області від 06 квітня 2006 року і ухвалу Запорізького апеляційного
господарського суду від 07 червня 2006 року та ухвалити нове
судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись
на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами
першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції на момент
виникнення спору) для підприємств (об'єднань), установ і
організацій незалежно від форми власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих.
Відповідно до Наказу Державного комітету статистики України
від 10.01.2002р. "Про затвердження форми державної статистичної
звітності з питань зайнятості інвалідів" було затверджено Форму N
10-ПI "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", яким
передбачено, що Звіт подають підприємства, установи, організації
незалежно від форми власності та господарювання не пізніше 1
лютого після звітного періоду регіональному відділенню Фонду
України соціального захисту інвалідів.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було
подано до Запорізького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування
інвалідів за 2002 рік (форма №10-ПI). Відповідно до даного звіту
середньооблікова чисельність працівників облікового складу на
підприємстві складає 149 осіб, а чисельність інвалідів - штатних
працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених
відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу складає 6 осіб.
Статтею 18 вищезазначеного Закону передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями
інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві,
де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних
у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій
медико-соціальної експертизи.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно
від форм власності і господарювання), які використовують працю
інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати
інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним
законодавством.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 року N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
) робоче
місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої
площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
(далі - підприємство) незалежно від форм власності та
господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робочим місцем інваліда може бути:
звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням
фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його
працевлаштування;
спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце,
обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і
пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи
нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації
медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і
знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на
виробництві, так і вдома.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно
відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Місцеві органи соціального захисту населення разом із
громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій
МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань
готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому
числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх
відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам
зайнятості.
Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць
для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 10 вказаного Положення передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних
навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, оскільки створення робочого місця здійснюється при
наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги
відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі
реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію
шляхом працевлаштування інваліда.
Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів передбачено, що підприємства інформують
державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про зайнятість
населення" ( 803-12 ) (803-12)
підприємства, установи і організації,
незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані
сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі:
працевлаштування визначеної місцевими державними адміністраціями,
виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які
потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах
конкурувати на ринку праці; інформування працівників про наявність
вакантних робочих місць (посад), у тому числі з неповним робочим
часом.
Частиною 4 статті 20 даного Закону передбачено, що
підприємства, установи і організації незалежно від форми власності
реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням
як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця
подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про
наявність вільних робочих місць (вакансій) та про працівників, які
працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено
трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм
виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк -
про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому
законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї,
порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою
відповідальність, передбачену законодавством.
Згідно п.1.2. Iнструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках"
і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" (затверджено наказом
Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. N 244
( z0464-98 ) (z0464-98)
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 липня
1998 р. за N 464/2904 ( z0464-98 ) (z0464-98)
) підприємства, установи і
організації (надалі - підприємства), розташовані на території
відповідного регіону, незалежно від форм власності і
господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному
обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН
"Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках".
Відповідно до п.2.1. звіт за формою N 3-ПН подається
підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання,
місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно.
У графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про
зайнятість населення" ( 665/97-ВР ) (665/97-ВР)
, для працевлаштування
громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних
умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів,
студентів, інвалідів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було
надано до Запорізького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування
інвалідів за 2002 рік (форма №10-ПI) в якому було зазначено, що
відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу на підприємстві
створено робочі місця для працевлаштування інвалідів в кількості 6
осіб. Також, відповідачем було подано до Оріхівського районного
центру зайнятості Звіти про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) та потребу в працівниках за формою 3-ПН за
жовтень та грудень 2002 року. Разом з тим, Оріхівський районний
центр зайнятості протягом 2002 року інвалідів для працевлаштування
на підприємство не направляв, про що зазначає у власному листі від
22.04.04р. №243.
Статтею 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що
правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством.
Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
дає підстави зробити
висновок про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих
місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і
працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Згідно ч.1 ст.71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та
заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій помилково
прийшли до висновку, про необхідність покладення на відповідача
відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій за невиконання
нормативу працевлаштування інвалідів, адже відкритим акціонерним
товариством "Оріхівський комбінат хлібопродуктів" були вжиті всі
передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством
заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму
підприємстві.
Згідно ст.229 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та
апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини
справи встановлені повно і правильно, але суди першої та
апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи
процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного
судового рішення.
Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи
встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій
порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення
незаконних судових рішень, які необхідно скасувати та ухвалити
нове рішення по суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст.220,221,223,229,230,232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
колегія суддів
Вищого адміністративного суду України,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Оріхівський комбінат хлібопродуктів" задовольнити.
Постанову господарського суду Запорізької області від 06
квітня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного
господарського суду від 07 червня 2006 року - скасувати та
ухвалити нове рішення.
В позові Запорізькому обласному відділенню Фонду соціального
захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства
"Оріхівський комбінат хлібопродуктів" про стягнення штрафних
санкцій - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Судді: