к-5417/06 Про визнання дій і бездіяльності у сфері управлінської діяльності неправомірними та стягнення моральної шкоди - Текст документа

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2003 року та від 03 червня 2003 року й ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 16 вересня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до голови апеляційного суду Львівської області Государського Валентина Францовича та його заступника Микієвича Миколи Михайловича про визнання дій і бездіяльності у сфері управлінської діяльності неправомірними та стягнення моральної шкоди, -

встановила:

У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до голови апеляційного суду Львівської області Государського В.Ф. та його заступника Микієвича М.М. про оскарження неправомірних дій або бездіяльності у сфері управлінської діяльності та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2003 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а ухвалою від 03 червня 2003 року повернуто заявнику у зв'язку з неусуненням недоліків.

У зв'язку зі зміною підсудності апеляційний перегляд зазначених судових рішень здійснювався апеляційним судом Тернопільської області, ухвалою якого від 16 вересня 2003 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2003 р. - без змін.

Не погоджуючись із ухваленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив всі вищезазначені судові рішення скасувати.

Листом Верховного Суду України від 04.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Розглянувши касаційну скаргу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 139 ЦПК України 1963 (1501-06) року (чинного на момент вирішення справи), суддя, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог, передбачених у статтях 137 і 138 цього Кодексу, або не оплачено державним митом, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає строк для виправлення недоліків.

Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всі перелічені у статтях 137, 138 ЦПК України 1963 (1501-06) року вимоги та не сплатить державне мито, скарга вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, в поданій позовній заяві не було вказано які дії чи бездіяльність допущені кожним з відповідачів, які конкретно права та свободи цими діями чи бездіяльністю порушені і як це призвело до створення перепон в реалізації конституційних прав чи свобод позивача, не наведено правового обгрунтування допущених порушень прав і свобод, не надано доказів на підтвердження кожного факту неправомірних дій відповідачів, тобто скарга подана з порушенням вимог ст. 137 ЦПК України 1963 (1501-06) року.

За таких обставин, суд першої інстанції залишаючи скаргу без руху, а потім визнаючи її неподаною і повертаючи заявнику, дійшов обгрунтованого висновку, виходячи із вимог діючого на момент звернення законодавства, з чим вірно погодилася колегія суддів апеляційного суду та залишила апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначені висновки суду узгоджуються з роз'ясненнями, наданими у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.12.1997 р. №13 "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян" (v0013700-97) , де вказано, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження подаються в суд за місцезнаходженням останніх, за формою та змістом мають відповідати загальним вимогам (статті 137, 138 ЦПК України 1963 (1501-06) року) і оплачуються державним митом у розмірі, встановленому законом. З урахуванням особливостей порядку розгляду цих скарг, передбачених статтями 248-1 - 248-4 ЦПК України 1963 (1501-06) року, у них, зокрема, повинно бути зазначено, чиї та які саме рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються, які конкретно права і свободи порушено, наведено правове обгрунтування останніх та запропоновано шляхи їх поновлення. До скарг, що не відповідають зазначеним вимогам, суддя застосовує правила ст. 139 ЦПК України 1963 (1501-06) року.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій не було допущено порушень норм процесуального права та відсутні, передбачені ст. 227 КАС України (2747-15) підстави для їх обов'язкового скасування.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують і до уваги взятими бути не можуть.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , п.7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвали Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2003 року та від 03 червня 2003 року й ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 16 вересня 2003 року - залишити без змін.