ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Сергейчука О.А.,
Чумаченко Т.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Сімферополі Автономної Республіки Крим
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 21.03.2005р.
у справі № 2-23/13146-2004 господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом Кримського державного виробничого підприємства
"Кримтролейбус"
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної
Республіки Крим
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду АР Крим від 07.12.2004 р.,
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 21.03.2005 р., позов задоволено частково:
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПI у м.
Сімферополі від 16.10.2003 р. № 0016802301/0 про визначення
Сімферопольському тролейбусному парку №2 податкового зобов'язання
за платежем з податку на додану вартість у сумі 20340,70 грн., в
тому числі основний платіж - 14055,00 грн. та штрафні санкції,
накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст.17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, -
6285,70 грн.
Провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним
рішення ДПА в АР Крим від 16.01.2004 р. № 60/10/25-001 "Про
результати розгляду скарги" припинено на підставі пункту 4 ст.80
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв'язку з відмовою позивача від позову
щодо зазначених позовних вимог.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій стосовно
задоволених позовних вимог вмотивовані висновком про відсутність з
боку Сімферопольського тролейбусного парку № 2, який є
відокремленим структурним підрозділом позивача та який
зареєстрований платником податку на додану вартість, завищення
податкового кредиту за березень 2002 року - червень 2003 року на
загальну суму 14055,00 грн., оскільки відповідно до ст.3, пункту
4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми бюджетних дотацій, отриманих тролейбусним
парком у зв'язку з державним регулюванням тарифів на перевезення
пасажирів та у зв'язку із здійсненням безоплатного перевезення
пасажирів певних категорій, не включаються до обсягу продаж.
В касаційній скарзі ДПI у м. Сімферополі просить скасувати
ухвалені по справі судові рішення та постановити нове рішення про
відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами
першої та апеляційної інстанцій підпунктів 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.4
ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пункт 15 ст.4 Декрету КМ України "Про державне
мито" ( 7-93 ) (7-93)
та ст.44 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
при розподілі
судових витрат між сторонами.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної
оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного
суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
відхиленню з таких підстав.
Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення
Сімферопольському тролейбусному парку № 2 суми податкового
зобов'язання з ПДВ згідно спірного податкового
повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу,
викладений в акті перевірки від 14.10.2003 р. №
339/23-8/819/05399194, про безпідставне завищення підприємством в
податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень
2002 року - червень 2003 року до податкового кредиту податку в
загальній сумі 14055,00 грн. внаслідок невключення до обсягу
продаж сум бюджетних дотацій, отриманих у зв'язку з державним
регулюванням тарифів на перевезення пасажирів та у зв'язку з із
здійсненням безоплатного перевезення пасажирів певних категорій.
Впродовж зазначених звітних податкових періодів
Сімферопольський тролейбусний парк № 2 здійснював як операції з
продажу товарів / робіт, послуг /, що підлягають оподаткуванню
податком на додану вартість, так і операції, звільнені від
оподаткування на підставі підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст.5 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
/ операції
з надання послуг з перевезення пасажирів міським та приміським
пасажирським транспортом в межах району, тарифи на які регулюються
у встановленому законом порядку, за винятком операцій з надання
пасажирського транспорту в оренду / прокат //.
З огляду на це податковий кредит підприємством повинен
формуватися з врахуванням вимог підпунктів 7.4.2 та 7.4.3 пункту
7.4 ст.7 зазначеного Закону.
Згідно зазначених підпунктів у разі коли платник податку
здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені
від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно з
статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані)
у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають
амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат
виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і
нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.
У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або
придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а
частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка
сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або
придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів
(робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Підприємство розподіляло податок на додану вартість між
податковим кредитом та валовими витратами у співвідношенні,
пропорційному співвідношенню обсягу продаж операцій, що підлягають
оподаткуванню, та обсягу продаж операцій, звільнених від
оподаткування.
Правильність такого розподілу підприємством податку на додану
вартість контролюючим органом не оспорюється, як не оспорюється і
правильність визначення підприємством сум податкових зобов'язань
за вказані звітні податкові періоди, про що свідчить акт перевірки
від 14.10.2003 р. № 339/23-8/819/05399194 /а.с.17/.
Відповідно до пункту 4.1 ст.4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в редакції, чинній на час
виникнення спірного правовідношення, база оподаткування операцій з
продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх
договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або
регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору,
ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів
(обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість,
що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами
України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної)
вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і
нематеріальних активів, що передаються платнику податку
безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з
компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих
(виконаних, наданих) таким платником податку.
Бюджетні дотації відшкодовують збитки підприємству за
операціями, здійсненими за регульованими цінами / тарифами / або
безоплатно у випадках, встановлених законом щодо певних категорій
покупців / споживачів наданих послуг з пасажирських перевезень /,
а відтак знаходяться поза межами ціни таких операцій, сутність
якої полягає у визначенні в грошовому виразі вартості товару /
роботи, послуги / для покупця / споживача /.
З огляду на зазначене доводи податкової інспекції стосовно
того, що при визначенні співвідношення між обсягами продаж
операцій, які підлягають оподаткуванню, та операцій, звільнених
від оподаткування, для розподілу сум податку на додану вартість,
сплаченого /нарахованого/ у зв'язку з придбанням товарів / робіт,
послуг /, між податковим кредитом та валовими витратами
підприємство повинно було враховувати суми бюджетних дотацій,
обгрунтовано визнані судом такими, що не відповідають пункту 4.1
ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Відтак і доводи касаційної скарги про порушення
судами першої та апеляційної інстанцій підпунктів 7.4.2, 7.4.3
пункту 7.4 ст.7 зазначеного Закону є необгрунтованими.
Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових
витрат відповідає правильному застосуванню ст.ст.44, 49 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, за правилами якого здійснено судовий розгляд
справи.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
21.03.2005р.- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку,
передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий підпис Усенко Є.А.
Судді підпис Голубєва Г.К.
підпис Рибченко А.О.
підпис Сергейчук О.А.
підпис Чумаченко Т.А.