ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2004 року та
ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2005
року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії директора Центру
зайнятості Дзержинського району м. Харкова, -
встановила:
В листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною
скаргою, в якій вказував, що з 29.07.2004 р. Центром зайнятості
Дзержинського району м. Харкова (далі - Центр) йому присвоєно
статус безробітного.
03.09.2004 р. співробітником Центру ОСОБА_1 було
запропоновано скласти план самостійного пошуку роботи, з чим
заявник не погодився і поскаржився директору Центру. За
результатами розгляду скарги заявнику було надано відповідь про
безпідставність його вимог та правомірність дій співробітників
Центру.
Вважаючи, що такі дії суб'єкта оскарження виходять за межі
повноважень, наданих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та
Законом України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
, ОСОБА_1
просив суд визнати їх незаконними.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06
грудня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Харківської області від 22 лютого 2005 року, у задоволенні скарги
ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими
рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з
касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій, посилаючись на порушення норм
матеріального права, просив скасувати вказані рішення та направити
справу на новий розгляд.
Листом Верховного Суду України від 07.11.2005 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену касаційну скаргу було
передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в
порядку касаційного провадження.
Перевіривши рішення судів першої та другої інстанцій в межах
доводів касаційної скарги на відповідність нормам матеріального і
процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої
інстанції виходив з положень ч.4 ст. 28 Закону України "Про
зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
(в редакції від 03.04.2003 р.
чинній на момент розгляду справи), якою було визначено, що в
період пошуку роботи та безробіття громадянин зобов'язаний сприяти
своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій працівників
державної служби зайнятості.
Наказом Державного центру зайнятості Міністерства праці та
соціальної політики України від 15.08.2000 р. №49 було затверджено
Єдину технологію обслуговування незайнятого населення в центрах
зайнятості України, якою врегламентовані питання активізації
особистих зусиль незайнятого громадянина щодо облаштування свого
життя шляхом працевлаштування. З цією метою пунктом 3.4 Єдиної
технології передбачено застосування планів самостійного пошуку
роботи незайнятими громадянами.
Так, судом встановлено, що виконуючи вимоги Єдиної
технології, співробітником Центру ОСОБА_1 було запропоновано
розробити план самостійного пошуку роботи та видано допоміжну
документацію.
Вказані дії носили рекомендаційний характер, заявник їх не
заперечував, і виконання цього плану не ставилось заявникові у
якості передумови для надання Центром соціальних гарантій з боку
держави в реалізації його права на працю. ОСОБА_1 не заперечує
цього і в касаційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного
суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій
про відсутність порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 з боку
суб'єкта оскарження, оскільки дії останнього грунтуються на
законі.
При встановленні наведених фактів судами не порушено норм
матеріального чи процесуального права.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не
спростовують.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а
рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2004
року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 лютого
2005 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: