Про зобов'язання управління МВС підготувати документи для призначення пенсії за вислугу років та передати їх до ГУ ПФУ; зобов'язати ГУ ПФУ призначити йому пенсію за вислугу років з 30 жовтня 2007 року - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ), управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - управління МВС; МВС відповідно) про зобов'язання призначити пенсію,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: зобов'язати управління МВС підготувати документи для призначення пенсії за вислугу років та передати їх до ГУ ПФУ; зобов'язати ГУ ПФУ призначити йому пенсію за вислугу років з 30 жовтня 2007 року згідно з пунктом «б» статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (в редакції Закону України від 4 липня 2002 року № 51-ІV (51-15) «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»; далі - Закон № 2262-ХІІ (2262-12) , Закон № 51-ІV (51-15) відповідно).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що відповідно до пункту «б» статті 12 Закону 2262-ХІІ в редакції Закону № 51-ІV (51-15) він має право на призначення пенсії за вислугу років. Проте управління МВС відмовило йому у призначенні такої пенсії.

Суди встановили, що ОСОБА_1, 24 червня 1960 року народження, проходив службу в органах внутрішніх справ з 1 жовтня 1986 року по 6 серпня 2001 року. Наказом управління МВС від 6 серпня 2001 року № 103 О/С звільнений зі служби на підставі підпункту «а» пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення) (за віком). При звільненні строк служби в Радянській армії та органах внутрішніх справ становив 16 років 10 місяців і 9 днів, а загальний трудовий стаж - 23 роки 11 місяців 22 дні.

Після досягнення 45-річного віку та відповідного трудового стажу позивач подав до управління МВС необхідні документи для призначення пенсії за Законом 2262-ХІІ (2262-12) , проте така пенсія йому не була призначена.

Маньківський районний суд Черкаської області постановою від 17 грудня 2007 року позов задовольнив. Зобов'язав управління МВС підготувати документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов'язав ГУ ПФУ призначити пенсію за вислугу років з 30 жовтня 2007 року згідно з Законом № 2262-ХІІ (2262-12) .

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 березня 2009 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 липня 2014 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2009 року скасував, а постанову суду першої інстанції залишив у силі.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), управління МВС зазначає, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції від 3 квітня 2014 року (справа № К/9991/46567/11) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2014 року скасувати і залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2009 року.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішення, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, суди встановили, що позивач досяг 45-річного віку, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, у 2008 році. У цей період пункт «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ діяв у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-ІV (3591-15) «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» (набрав чинності з 29 квітня 2006 року), відповідно до якого особа мала право на пенсію за вислугу років, якщо вона досягла 45-річного віку на день звільнення зі служби.

Водночас у справі, що розглядається, суди встановили, що позивач досяг 45-річного віку 24 червня 2005 року. На той час була чинною редакція пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII у редакції Закону № 51-ІV (51-15) , відповідно до якої особа мала право на пенсію за вислугу років у разі досягнення 45-річного віку незалежно від підстав та часу звільнення зі служби.

Отже, правовідносини у справі, що розглядається, та правовідносини у справі, рішення в якій надано для порівняння, виникли у різний час та були по-різному врегульовані.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви управління МВС слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.