ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Кілійського районного суду Одеської області від 09 квітня 2004
року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 липня
2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1 дії посадових осіб
Кілійського РВ УМВС України в Одеській області, -
встановила:
В лютому 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною
скаргою, в якій просила визнати незаконними дії начальника
Кілійського РВ УМВС України в Одеській області з приводу відмови у
задоволенні заяви від 20.08.2003 р. про реєстрацію за новим місцем
проживання, а також з приводу незаконної вимоги надати для
реєстрації технічний паспорт на житлове приміщення, у якому вона
мала намір зареєструватися.
Заявниця вважала, що такі дії порушують її права, передбачені
Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця
проживання в Україні" ( 1382-15 ) (1382-15)
, у зв'язку з чим просила суд
зобов'язати суб'єкта оскарження зареєструвати її із неповнолітнім
сином за новим місцем проживання АДРЕСА_1.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 09
квітня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Одеської області від 13 липня 2004 року, в задоволенні скарги
ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими
рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з
касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій, посилаючись на незаконність прийнятих
рішень, просила їх змінити.
Листом Верховного Суду України від 03.10.2005 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену касаційну скаргу зі
справою було передано до Вищого адміністративного суду України для
вирішення в порядку касаційного провадження.
Перевіривши рішення судів першої та другої інстанцій на
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга
задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції
виходив з положень, закріплених у діючому на той час Тимчасовому
порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003
р. №35 ( 35-2003-п ) (35-2003-п)
(далі - Тимчасовий порядок).
Пунктом 3 Тимчасового порядку було визначено, що місцем
проживання фізичної особи є місце, де вона постійно або переважно
проживає як власник житлового будинку (приміщення), за договором
його наймання, піднаймання, оренди або на інших підставах,
передбачених законодавством України.
Як місце проживання визначаються житлові будинки
(приміщення), придатні для проживання і включені до відповідного
житлового фонду, у тому числі гуртожитки, заклади для дітей-сиріт
і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки
сімейного типу, спеціальні заклади для престарілих, інвалідів,
ветеранів.
Судом першої інстанції було встановлено, що право власності
на заявлений для вселення будинок в Кілійському БТI не
зареєстровано.
Разом з тим, заявниця не вказала підстав для вселення і
проживання у заявлений будинок, на підставі чого суд дійшов
обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення
скарги.
Посилання заявниці у касаційній скарзі на безпідставне
незастосування судами попередніх інстанцій положень Закону України
"Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в
Україні" ( 1382-15 ) (1382-15)
від 11.01.2004 р., не можуть бути взятими до
уваги, оскільки її повторне звернення від 08.01.2004 р., подане
після набрання чинності зазначеним Законом, стосувалося питання
викладеного у заяві від 20.08.2003 р., а відтак судами вірно
зазначено, що дія даного Закону не поширюється на правовідносини,
які виникли до набрання ним чинності.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції обгрунтовано
залишивши в силі рішення суду першої інстанції, відмовив ОСОБА_1 у
задоволенні її скарги.
При встановленні наведених фактів судами не порушено норм
матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не
спростовують.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а
судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та
апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а
рішення Кілійського районного суду Одеської області від 09 квітня
2004 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13
липня 2004 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: