ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 серпня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого
адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Весельської Т.Ф., Гончар Л.Я., Гуріна М.I., Чумаченко
Т.А.,
при секретарі - Замезі Ю.I..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку
касаційного письмового провадження адміністративну справу за
позовом ОСОБА_1до управління Служби безпеки України в Запорізькій
області про визнання права на пенсію за вислугою років за
касаційною скаргоюОСОБА_1. на рішення апеляційного суду
Запорізької області від 15 липня 2004 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1. звернувся з касаційною скаргою на рішення
апеляційного суду Запорізької області від 15 липня 2004 року у
справі за його позовом до управління Служби безпеки України в
Запорізькій області про визнання права на пенсію за вислугою
років.
Зазначає, що у квітні 2003 року він звернувся до суду з
вказаним позовом, в якому зазначав, що його трудовий стаж складає
32 роки, з яких стаж військової служби 13 років 9 місяців, у тому
числі в органах КДБ-СБУ з 16 вересня 1981 року по 14 листопада
1993 року.
У зв"язку зі змінами внесеними до Закону України "Про
пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ" ( 2262-12 ) (2262-12)
він
звернувся до відповідача з вимогою про призначення йому пенсії,
однак отримав необгрунтовану на його думку відповідь. У зв"язку з
чим просив суд визнати за ним право на пенсію за вислугою років та
зобов"язати управління Служби безпеки України в Запорізькій
області підготувати документи і призначити йому пенсію з дня
виникнення права на неї, тобто з 6 серпня 2002 року.
Рішенням місцевого Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від
30 жовтня 2003 року позовОСОБА_1. було задоволено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 липня
2004 року апеляційну скаргу управління Служби безпеки України в
Запорізькій області було задоволено. Рішення місцевого Жовтневого
районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2003 року скасовано та
постановлено нове рішення, яким в задоволенні позовуОСОБА_1.
відмовлено.
Вказуючи на допущені, на його думку, судом апеляційної
інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального
законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового
рішення скаржник просить скасувати постановлене судове рішення
суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої
інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної
скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
ОСОБА_1. на час звернення за призначенням пенсії досяг 45 -
річного віку, має загальний трудовий стаж більше 25 років, з яких
13 років 9 місяців військової вислуги.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову,
апеляційний суд виходив з того, що умовами призначення пенсії за
вислугу років на підставі п. б. ст. 12 Закону, є наявність в
особи, що претендує на пенсію, на час звільнення з СБУ 45 -
річного віку, загального трудового стажу 25 календарних років і
більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить
військова служба або служба в органах внутрішніх справ, а як
вбачається з матеріалів справи та підтверджується копією трудової
книжки ОСОБА_1. був звільнений з СБУ не досягши 45 річного віку та
загального трудового стажу 25 років, на день досягнення 45- річчя
у ОСОБА_1. не був військовослужбовцем, що не дає йому право на
призначення пенсії за вислугою років.
Тобто, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної
інстанції вказував на те, що передбачених чинним законодавством
підстав для призначення позивачу пенсії за віком не має, оскільки
включення трудового стажу, набутого після звільнення з СБУ, до
стажу, який надає право на пенсію, вказаним Законом не
передбачено.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись
не можна.
Пункт "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції
Закону від 4 лютого 1994 року передбачав право на пенсію за
вислугу років осіб офіцерського складу та осіб середнього,
старшого і вищого складу органів внутрішніх справ, які звільнені
зі служби за віком, у зв'язку із хворобою, скороченням штатів або
обмеженим станом здоров'я і які на день звільнення досягли
45-річного віку та мають загальний трудовий стаж 25 календарних
років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить
військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Проте в редакції п. "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку та
наявності загального трудового стажу 25 календарних років і
більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день
звільнення була замінена словами "незалежно від підстав та часу
звільнення".
Тобто після набрання чинності зазначеного Закону в редакції
від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку та
наявності загального трудового стажу 25 календарних років і
більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день
звільнення відпала та братися до уваги не може.
Верховний Суд України в абзаці другому пункту 4 Постанови
Пленуму Верховного Суду України №4 від 15 квітня 2005 року "Про
окремі питання застосування судами України законодавства про
пенсійне забезпечення військовослужбовців(крім військовослужбовців
строкової служби), осіб начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( v0004700-05 ) (v0004700-05)
зазначив,
що відповідно до п. "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції від 4 липня 2002 року військовослужбовцям та особам,
які мають право на пенсію згідно з цим Законом, раніше звільненим
зі служби, на підставі цього Закону, починаючи з 6 серпня 2002
року(дата набуття чинності), незалежно від підстав та часу
звільнення може бути призначена пенсія за умови, що цим особам
виповнилося 45 років і
що вони мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не
менше 12 календарних років і шести місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ чи в державній
пожежній охороні.
Немає підстав у даному випадку зазначати про незворотність
дії у часі законів і інших нормативно-правових актів.
Конституційний суд України в рішенні у справі за
конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо
офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус
ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ
та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ) (203/98-ВР)
(справа N 1-19/2003 27
лютого 2003 року N 4-рп/2003 ( v004p710-03 ) (v004p710-03)
) зазначив, що за цим
Законом набуття статусу ветерана органів внутрішніх справ не
пов'язується з часом звільнення особи зі служби в цих органах, а
тому посилання на незворотність дії у часі законів і інших
нормативно-правових актів при вирішенні питання про визнання
громадян України ветеранами органів внутрішніх справ і надання їм
установлених пільг є помилковим.
Оскільки в редакції п. "б" ст.. 12 Закону України "Про
пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"
( 2262-12 ) (2262-12)
від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку
та наявності загального трудового стажу 25 календарних років і
більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день
звільнення була замінена словами "незалежно від підстав та часу
звільнення", тобто не пов'язувалась з часом звільнення особи зі
служби в цих органах, тому посилання на незворотність дії у часі
законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні цих питань
слід також визнати помилковим.
За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до
помилкового висновку про неправомірність позовних вимогОСОБА_1.,
що стосуються призначення йому пенсії за вислугу років, оскільки
такий висновок не грунтується на вимогах чинного законодавства та
суперечить положенням п. "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції цього Закону від 4 липня 2002 року.
Пункт "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції
Закону N 3591-IV ( 3591-15 ) (3591-15)
( 3591-15 ) (3591-15)
від 04.04.2006 ) знову
відновив положення про те, що особам офіцерського складу,
прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та
військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у
пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на
день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у
частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них
страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12
календарних років і 6 місяців становить військова служба або
служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні,
органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи
Державній кримінально-виконавчій службі України.
Проте на час звернення позивача за призначенням пенсії та на
час розгляду справи судами діяв п. "б" ст.. 12 Закону України "Про
пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"
( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції цього Закону від 4 липня 2002 року, яким і
повинні були керуватися суди першої та апеляційної інстанцій при
постановленні судових рішень.
У відповідності з положеннями ст.. 226 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду
апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої
інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або
змінено помилково.
Керуючись ст. ст.210, 220, 222, 226, 230, 232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 липня
2004 року скасувати.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня
2003 року залишити в силі.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків,
встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий: Юрченко В.В.
< p class=MsoNormal style='text-alіgn:justіfy;text-іndent:36.
0pt;tab-stops:120.0pt 150.0pt 216.0pt'>Судді: Весельська Т.Ф.
Гончар Л.Я.
Гурін М.I.
Чумаченко Т.А.