ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського
районного суду м. Києва від 20 травня 2004 року та ухвалу
апеляційного суду м. Києва від 29 липня 2004 року у справі за
скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Київської міської ради та
Головного управління земельних ресурсів Київської міської
державної адміністрації, -
встановила:
В лютому 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною
скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність
Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів
Київської міської державної адміністрації, щодо безоплатної
передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,23 га для
будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських
будівель і споруд, ведення індивідуального садівництва та
будівництва індивідуальних гаражів у встановлений законом строк та
видачі йому Державного акту на право приватної власності на землю.
В обгрунтування скарги заявник вказував, що всю необхідну
документацію для безоплатної передачі земельної ділянки він подав
19.11.2003 р. Відповідно до ч.2 ст. 118 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
, суб'єкт оскарження зобов'язаний був прийняти рішення
у місячний термін, проте внаслідок своєї бездіяльності Київська
міська рада заяву не розглянула та не прийняла по ній відповідного
рішення, чим порушила вимоги зазначеної норми Земельного кодексу
( 2768-14 ) (2768-14)
та його конституційне право на приватизацію землі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня
2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 29 липня 2004 року, скаргу ОСОБА_1. було залишено без розгляду
та роз'яснено право на звернення до суду з позовом на загальних
підставах.
Не погоджуючись із ухваленими по справі судовими рішеннями,
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою
в порядку визначеному ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій,
посилаючись на порушення норм процесуального права та
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив
вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Листом Верховного Суду України від 10.10.2005 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену касаційну скаргу зі
справою було передано до Вищого адміністративного суду України для
вирішення в порядку касаційного провадження.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, заявник звернувся до суду
зі скаргою в порядку Глави 31-А Цивільного процесуального кодексу
України 1963 року.
Разом з тим, судом було встановлено, що скарзі мова йде про
конкретну земельну ділянку, розташовану за адресоюАДРЕСА_1, яку
передано конкретній особі у постійне користування. Предметом спору
у даній справі є захист права на отримання у приватну власність
земельних ділянок, переданих у користування громадянам.
Тобто між сторонами виник спір про право, який має
приватноправовий характер, що в свою чергу виключало можливість
розгляду цієї справи за правилами Глави 31-А ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року.
Статтею 1 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, який діяв на час
розгляду справи, було передбачено, що законодавство про цивільне
судочинство встановлює порядок розгляду справ по спорах, що
виникають з цивільних, сімейних, трудових та колгоспних
правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових
відносин, і справ окремого провадження. Справи, що виникають з
адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження
розглядаються за загальними правилами судочинства, крім окремих
винятків, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
При цьому пріоритет надається позовному провадженню, що
підтверджується змістом ч.7 ст. 248-6 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, згідно якої суд, встановивши при розгляді скарги наявність
спору про право, який розглядається у порядку позовного
провадження, залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його
право на пред'явлення позову на загальних підставах.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій на підставі
чинного на момент звернення законодавства дійшли обгрунтованого
висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку
позовного провадження та залишили скаргу ОСОБА_1. без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
При встановленні наведених фактів судами не порушено норм
процесуального права.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не
спростовують.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу
Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2004 року та
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 липня 2004 року -
залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: