ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
Iменем України
"25" червня 2007 р. Справа № 03/24-06
к/с № К-22918/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Брайка А.I.
Карася О.В.
Рибченка А.О.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну
скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.
Харкова
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 22.05.2006 року
та рішення господарського суду Харківської області від
20.02.2006
у справі № 03/24-06
за позовом Державної податкової інспекції у Дзержинському
районі м. Харкова
до Товариства з обмеженою відповідальністю "MAXIMA PLUS",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Комп'ютерпостач"
про визнання недійсним господарського зобов'язання
ВСТАНОВИВ:
Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м.
Харкова (далі - ДПI у Дзержинському районі м. Харкова) звернулася
до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю
"MAXIMA PLUS" (далі - ТОВ "MAXIMA PLUS") та Товариства з обмеженою
відповідальністю "Комп'ютерпостач" (далі - ТОВ "Комп'ютерпостач")
про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло на
підставі усних договірних відносин, та застосування наслідків
недійсності такого зобов'язання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що усний правочин укладений
відповідачами із метою, що завідомо суперечить інтересам держави
та суспільства, яка полягає в ухиленні від оподаткування та
створення підстав для бюджетного відшкодування податку на додану
вартість.
Рішенням господарського суду Харківської області від
20.02.2006 року, залишеним без змін постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 22.05.2006 року у задоволенні
позову відмовлено.
Судові рішення обгрунтовані тим, що необхідними умовами
визнання недійсною угоди, укладеної всупереч інтересам держави, є
укладення її з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо
настання таких наслідків; спірний договір купівлі-продажу
укладений правоздатними юридичними особами, які є належними
учасниками правовідносин; позивач не надав доказів, які б свідчили
про наявність у відповідачів або хоча б у одного з них мети,
завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також
умислу щодо досягнення відповідних наслідків; позивачем не
доведено вчинення відповідачами угоди з метою, завідома суперечною
інтересам держави та суспільства.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач
подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати, справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки
судами порушено приписи ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
та вимоги ст. ст. 138, 143 Кодексу
адміністративного судочинства України.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної
оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного
суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у 2004 році між
ТОВ "MAXIMA PLUS" та ТОВ "Комп'ютерпостач" вчинено в усній формі
правочин купівлі-продажу моніторів, що підтверджуються виданими
ТОВ "Комп'ютерпостач" на користь ТОВ "MAXIMA PLUS" податковими
накладними № 2020 від 23.12.2004 року, № 2021 від 24.12.2004 року
№ 2022 від 28.12.2004 року на загальну суму 168150,00 грн., в тому
числі 28 025,01 грн. податку на додану вартість, сплаченого в ціні
товару, записами книги обліку прийняття товарів ТОВ "MAXIMA PLUS".
Зазначені документи були використані ТОВ "MAXIMA PLUS" для
обгрунтування розміру податкового кредиту з витрат податку на
додану вартість, заявленого до відшкодування з державного бюджету.
Правильність формування податкового кредиту підтверджено ДПI у
Дзержинському районі м. Харкова у акті про результати позапланової
документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного
законодавства за період з 14.05.2002 року по 31.12.2004 року,
складеному 31.01.2005 року за № 609/26-206/31941292.
Окрім того, судами встановлено, що відповідачі на момент
укладення угоди знаходилися у Єдиному державному реєстрі
підприємств та організацій України та перебували на обліку в
органах державної податкової служби як платники податків.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам
закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам
держави і суспільства, або укладено учасниками господарських
відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції
(спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із
сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом
недійсним повністю або в частині.
Враховуючи викладене, місцевий та апеляційний господарські
суди дійшли висновку, що для прийняття рішення у спорі необхідно
встановлювати у чому конкретно полягала завідомо суперечна
інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, а саме
приховування доходів від оподаткування, якою із сторін і в якій
мірі виконано угоду, а також вину у формі умислу.
Твердження скаржника на те, що умисел ТОВ "MAXIMA PLUS" при
укладенні оскаржуваної угоди вбачається у включенні податку на
додану вартість, сплаченого в ціні товару за угодою, до
податкового кредиту та заявлення її до бюджетного відшкодування є
безпідставним.
Право покупця на включення до податкового кредиту витрат з
податку на додану вартість, понесених ним у зв'язку із придбанням
товару і отримання податкової накладної, передбачено п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Посилання скаржника на те, що неповідомлення контрагентом ТОВ
"Комп'ютерпостач" свого місцезнаходження, є підставою для висновку
про створення джерела для відшкодування податку на додану
вартість, є юридично неспроможним, оскільки приписи Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не ставлять в
залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків
від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати
контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми
поширюється тільки на окремо взятого платника податку і не ставить
цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Таким чином позивачем не надано доказів ухиляння зазначеними
підприємствами від сплати податків, що правомірно визначено
місцевим та апеляційним господарськими судами як підставу для
відмови у позові.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що порушень
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну
скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 220-1, 224,
230, 231 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, Вищий адміністративний суд
України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 22.05.2006 року та рішення
господарського суду Харківської області від 20.02.2006 у справі №
03/24-06 за позовом Державної податкової інспекції у Дзержинському
районі м. Харкова Товариства з обмеженою відповідальністю "MAXIMA
PLUS" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Комп'ютерпостач"
про визнання недійсним господарського зобов'язання залишити без
задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
22.05.2006 року та рішення господарського суду Харківської області
від 20.02.2006 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
підпис
Голубєва Г.К.
Судді
підпис
Брайко А.I.
підпис
Карась О.В.
підпис
Рибченко А.О.
підпис
Федоров М.О.
З оригіналом згідно
Суддя Голубєва Г.К. гід